Студенти ННІ історії і філософії у Черкаському обласному художньому музеї відвідали виставку-дослідження Олександра Шепенькова та Агати Кравченко

Каляки-маляки

Для мене дитяча творчість є загадкою…

 Тут не стільки відповіді, скільки запитання, й такі запитання,

які можуть бути без відповідей…

В.Яковець

31.03.2018 о 12.00 у межах заходів інтерактивної просвітницької платформи у Черкаському обласному художньому музеї відбулося обговорення виставки-дослідження «Щось цікаве…» – спільного проекту Агати Кравченко та Олександра Шепенькова, куратором якого є відомий в Україні та за її межами художник Володимир Яковець.

До абстрактного мистецтва більшість й досі ставиться скептично. Художня якість робіт, що нагадують дитячі «каракулі» інколи викликає сумнів і в професіоналів. Тому Володимир Яковець поєднав у єдиному візуальному просторі роботи досвідченого майстра та дитини; визнаного креативного черкаського художника Олександра Шепенькова та З-річної Агати Кравченко.

В інтерактивній презентації  Оксани Пушонкової розглянули феномен «каляк-маляк» у мистецтві, спробували дати відповіді на питання, чому досвідчені художники у ХХ ст. звертаються до дитячого стилю? Чи мають такі твори естетичну цінність? Як вирішується проблема авторства спонтанних імпровізацій? Наскільки вони є спонтанними?

Й врешті-решт, що саме є предметом дослідження у цьому проекті?

Дивлячись на твори абстракціоністів (геометричного чи живописного) часто можемо почути «Я теж так можу!», при цьому ми не розуміємо, що хотів сказати автор, адже зображено невідому нам реальність, яку словами описати неможливо.

Коли у XIX ст. з᾿явилася фотографія, художники начебто звільнилися від необхідності зображати «життя у формах самого життя». Зробити фото в ательє було дешевше, ніж замовити у майстра картину маслом. Фото стало зручним засобом збереження образів у пам᾿яті. Для глядачів відкрилася можливість взаємодії з кольором, лінією, текстурою поза реалістичним сюжетом. Так В.Демідов у книзі «Як ми бачимо те, що бачимо» наводить думку, що фрагмент снігу під полозами саней у картині Василя Сурікова «Бояриня Морозова» (1887), який містить усю палітру кольорів, може виступати окремим абстрактним твором, збуджувати асоціації та сприйматися цілком самодостатнім.

Епохальні відкриття мікроскопу та телескопу стали підгрунтям для появи мікрофотографії та астрофотографії. Але ще раніше з᾿являється живопис, дивовижно схожий на приховані від нас до недавнього часу форми матерії, що стали доступними оку за допомогою оптичних пристроїв.

У творах Франтішека Купки, Джексона Поллока, Жоржа Матьє, Пауля Клеє, Джаспера Джонса, Ханса Хоффмана та ін. бачимо психографію природи, як зовнішньої, так і внутрішньої; дещо, що нагадує, наприклад, діаграму вібрації, що залишена звуковими хвилями на гліцерині, або клітини головного мозку, або ритми космосу, або галактичні туманності, або ландшафти планет…

Режими зору у ХХ ст. стають більш динамічними та пов’язані не лише зі змінами кута та відстані, а включають сприйняття як мікросвіту, так і макросвіту.

Режими бачення завжди пов᾿язані з культурно-історичними контекстами візуального мислення та репрезентації, тобто окреслюють сферу «Хто бачить? Як бачить?» Простий приклад, який наводить В.Розін у книзі «Візуальна культура і сприйняття»: вчені вивчили дуже складну будову ока бабки (до 30 тис. лінз), але ми ніколи не дізнаємося, як вона бачить світ, адже вона не малює!

А якщо тварина вміє малювати, чи є це репрезентацією? Останніми роками є популярним так зване «мистецтво без домішку культури» – арт-брют (Жан Дебюффе, 1945), творчість маргіналів та тварин. Сюрреаліст Десмонд Морріс влаштовує виставку картин шимпанзе. Антоніо Менегетті випускає на яскраво-білу палубу яхти з підготовленими відрами фарби грайливих мавп, які перевертають відра, ковзаються у фарбах – тобто «малюють», й з висоти пташиного польоту виходить непогана абстрактна композиція.

Відомі всім експерименти зі слонами-художниками, які у більшості чомусь є реалістами) – створюють автопортрети та пейзажі. Дельфіни теж непогані художники.

Але ці експерименти не дають відповідь на питання, як бачить світ дитина, яка ще не відділила себе від світу та творить майже повністю несвідомо?

З психологічних досліджень дізнаємося, що «діти з самого початку намагаються зображувати предмети складної форми» (К.Річчі), усе інше – питання техніки й «відсутності художньої мети малювання». В.Бехтерєв також вказував на раннє прагнення дітей до цілісного зображення, адже після перших каракуль «дитина намагається малювати те, що бачить навколо себе». Канадська художниця Рут Остерман вважає, що дитина не може зобразити світ як дорослий, проте дорослий може вгадати, що дитина хотіла зобразити. На цьому переконанні вона створила творчий тандем з донькою Євою.

Малювати дитині необхідно так само, як і говорити, адже візуальна мова є основою світосприймання у цілому. Суголосною є думка нашого українського вченого Ф.Шміта, який приділив багато уваги дослідженню дитячої творчості як практики малювання, адже вона розвиває зорову уяву в русі від моторності, дотичності, тактильності до оптичності, яка базується вже на уявленні. Він рекомендував розвивати уяву не лише на основі копіювання, а й «вільної творчості».

Але, щоб зображувати дійсність, із нею необхідно познайомитись!

Чи не означає це, що дитячі каракулі – перша спроба зобразити видиме? Адже дитина у перші роки життя активно пізнає світ, начебто заповнюючи необмежену синкретичність свого світосприймання…

Як зазначила учасниця проекту, студентка ЧНУ (ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва) Аня Чачко, – «в роботах малечі є осмислене бачення світу і поєднання простору з об’єктивно існуючими предметами, що їх може зобразити дитина, а тому це значно більше, ніж може осягнути доросла людина, яка підкоряється більшою мірою свідомій частині внутрішнього Я».

Агата Кравченко дійсно маленька особистість, яка створює свої шедеври для людей, щоб вони «дивились на красиві картинки». Вона бере участь у виставках з 2-х років:

1) Антракт, Черкаси (березень, 2017);

2) Діалоги, Черкаси (жовтень, 2017);

3) А4, ballpoint, Київ, всеукраїнська виставка (січень 2018);

4) Арт-хвіст, Черкаси (березень, 2018).

Мама – художниця, яка зібрала на проекті своїх друзів, вчителів й прихильників своєї творчості. Таланти матері  успадкувала Агата, унікальність робіт якої помітив Володимир Яковець й запропонував взяти участь у проекті. Неоніла Петрівна Недосєко, черкаська художниця й талановитий педагог зауважила, що творчість Агати на перший погляд є цілком дитячою, при цьому в неї неповторно-індивідуальне почуття ритму, кольору, композиційного заповнення простору,  «її творчість є довершеною й професійною, вона вільно розпоряджається аркушем. В неї крізь є композиційний центр, і ритміка, і пластика, і рівновага кольору… Там, де не вистачає композиційної рівноваги, Агата  компенсує це кольоровою рівновагою. Також хочеться відмітити повну необмеженість у використанні засобів зображення».

Мама Антоніна розповідає про творчість доньки: «Агата малює з 5 місяців. Я підставляла альбом, а дитина лежачи «калякала» гелєвою ручкою й була у захваті! Ми живемо у Черкасах, але багато подорожуємо. У Львові відкрили для себе чудові книги «Як розмовляти з дітьми про мистецтво», які допомагають мені навчити дитину бачити картини, розуміти й відчувати їх. Агата дуже любить слухати казки. Я вважаю, що вони розвивають уяву (мультики вона дивиться дуже рідко й тільки ті, які я відібрала). Також ми читаємо «Загадки анатомії»,- їй цікаво, як що влаштовано. Окрім малювання Агата займається балетом і карате. Любить конструювати і допомагає мені в усьому: знає інгредієнти усіх страв, які ми готуємо, допомагає мені проводити фотосесії (я віддала їй перший цифровий фотоапарат). Агата робить усе, що роблю я. Агата ходить з нами (батьками) на концерти, виставки в театр, оперу, балет. Також ми любимо подорожувати. Море, гори, – все це Агата «помацала». Я вважаю, що дитина має у дитинстві набратися емоцій, відчуттів, вражень, запахів, звуків для формування свої картинки світу. В неї є свій рюкзачок, який ми беремо в походи у ліс, парк, або просто на вулицю. В ньому є лупа, ми вивчаємо рослини, жучків, слухаємо птахів, називаємо кольори, які навколо…

Агата не обмежена у діях, вона знає, що приймаючи рішення шось зробити, вона сама відповідає за наслідки. Тому вона може «шльопати» по калюжах, валятися в снігу, навіть багнюці. Але вдома ми будемо разом прати її речі. Вона вільна в усьому. До 4-х років дитина – король в усьому, це про нас».

Мама так описує творчий процес доньки: «Матеріали – все, що даси, дитина відкрита до пізнання усього (особливо фарби, так як нею можна «поляпати»). Вона віддається своїм почуттям на усіх етапах. Нам звичайно цікаво зрозуміти механізм їх появи, про що вона думала, коли малювала певну роботу. Прояв чуттєвої переваги якихось форм є результатом її бачення і розуміння усього того, що вона зустрічала, уявляла, переживала, відчуття оточуючого світу…Пам’ятаю, як колись

випитувала в Яковця і Гладька, як відрізнити шедевр від гарної

картинки, а вони казали: “Надо много смотреть”… Тепер я розумію

значення цих слів! Агата в свої 3 роки “насмотренная” більше, ніж я до

своїх 20-ти!»

А.Менегетті зауважує, що до 5 років в дитини дуже тісний зв’язок з несвідомим найближчого дорослого, тобто дитина начебто не є цілком самостійною. Студент 3 курсу ННІ історії і філософії Нікита Максимов зауважив, що у творчості дитина має бути абсолютно вільною, дорослі не мають чинити тиск на дитину, обмежувати її. З іншого боку права й Наталія Левочко, яка вважає, що, якщо не організовувати діяльність дитини, вона не зможе реалізовувати свій потенціал. Роль дорослого – спрямовувати діяльність дитини.

Творчий тандем Агати та її мами Антоніни є практикою «спільного мислення», яку можна також назвати практикою діалогу, коли ми «вчимося відчувати спільно й розуміти одне одного». Проте ми можемо спостерігати як відбувається народження індивідуальності. Творча форма взаємодії з дорослим є умовою свободи й безпосередності.

У цьому розумінні – другий діалог між Олександром Шепеньковим та Агатою Кравченко є не менш значущим.

Олександр Шепеньков розповів про свою участь у проекті. Він вже до готової виставки Агати підбирав свої роботи, обережно, тонко, виважено. У його роботах присутні мотиви творчості багатьох абстракціоністів. Проте його творчість вирізняється самобутньою манерою – адже його цікавлять не стільки об᾿єкти, скільки відносини між ними, стани й процеси: плинність часу, взаємопоглинання, взаємовідштовхування, взаємне тяжіння, дифузія тощо. Як зауважила студентка ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва Людмила Стаховська, – «у кожній абстрактній картині Олександра я бачу конкретні ситуації: червоно-синє: зустрілися вночі за дверима…заборонений поцілунок, або просто дві незрозумілі субстанції незрозуміло що роблять)». Сприймаючи картини Олександра, розумієш, що стосунки між людьми теж будуються за певними математичними законами. Згадаймо творчість німецького художника й дизайнера Антона Штанковського, який намагався фрактальними засобами передати складні ідеї. Ми ж маємо можливість спостерігати фрактальні ремінісценції в багатьох живописних роботах О.Шепенькова.

М.Шапіро у статті «Природа абстрактного мистецтва» (1937) пише, що «якщо сьогодні здається, що абстрактний живописець малює як дитя або божевільний, то це не від того, що він інфантильний або божевільний. Він цінує безпристрасну спонтанність й безпечність дитини, яка творить лише для себе, без тиску дорослої відповідальності й практичних обмежень…». Поліцентрична увага дитини, відтворення жесту (як людина взагалі малює) – є спробами розвантажити мистецтво, очистити від надмірної складності. Аналогії дитячої творчості з архаїчною первісністю, у яку можливо замикається коло сучасної історії,  є цілком прозорими. Ми також замислюємось над природою первісного мистецтва і чи є воно мистецтвом взагалі. Здається, що, дитяча абстракція не відсилає нас ні до якої реальності. Насправді це не так. Проте код безпосереднього творчого стану нами втрачено, хоча його намагаються відновити у техніках спонтанної імпровізації, у наслідуванні дитячому стилю малювання (Сай Тромблі, Хуан Міро). Ролан Барт в одному з своїх есе якраз пише про особливість творчості дорослого, каракулі якого містять все-одно моменти раціонального ставлення до світу.

Отже дитяча творчість й є зоною чистої спонтанності й чистого забуття, адже коли ти її здатний усвідомити – її вже немає.

Тому наша вічна туга за дитячим світосприйняттям й актуалізує «практики пригадування», до яких можливо й належить проект Володимира Яковця.

 Володимир Яковець, знаний в Україні та за її межами, створив проект, який окрім пропозиції порівняти творчість дорослого і дитини, пропонує осмислити більш складні проблеми природи творчості, тестування реальності в абстракції, причин повернення до традиційних варіантів формотворчості. На зустрічі розповів, що «уся європейська цивілізація будувалася на Греції і Римі,  а мистецтво розвивалося за певними канонами. В ХІХ ст. цього стає замало, відбувається порушення канонів. Так Ван Гог перебував під впливом Японії, Гоген – культури аборигенів, Пікассо – африканської маски. За В.Кандинським мистецтво у ХХ ст. пішло двома шляхами, розділилося в собі на фігуративне і нефігуративне. Але проблема мистецтва сучасного полягає в тому, що абстракція потребує великої майстерності й культури сприйняття. Проте, не те що глядач, а буває дипломовані художники цього не розуміють».

Володимир зауважує, що дитяча творчість є великою таємницєю, і у виконанні Агати вони мають надзвичайно високу естетичну та економічну цінність.

Виставка-дослідження створила резонанс різних думок і спостережень. Наведемо кілька реплік учасників заходу, які презентують різні точки зору.

Учасниця зустрічі Наталія Левочко (ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва) зауважила, що у проекті їй не вистачило певної естетичної провокації, адже одразу було видно роботи професійного художника, «якби взяли менш професійного художника, була б інтрига, а так очевидним є його професіоналізм, багато прямих ліній, геометризм зображень… У дівчини дійсно більш спонтанна творчість… Одна з робіт мене захопила – зелене небо з зірками. Щось у цьому є містично-казкове. Цікаві роботи раннього періоду (!) творчості – виконані в 1 рік. Вони дійсно як мальовані з натури. Викликають багато асоціацій».

Сарнацька Марія (ННІ історії і філософії) висловила своє ставлення до проекту: «Ця виставка – бажання батьків, вияв їх любові та віри у талановитість та унікальність своєї дитини. Для Агати – це гра, в яку дозволяють грати батьки та дорослі з її оточення, надаючи для цього всі необхідні засоби, наставників-вчителів, та правила. В майбутньому ця дівчинка може стати художником, фундамент таланту якого заклали батьки. Але з таким же успіхом вона може реалізувати себе у будь-якій діяльності, а ранній розвиток цьому сприятиме обов’язково».

Бершадська Аня (ННІ історії і філософії) висловила своє ставлення до виставки: «Мене захоплює те, як діти відносяться до творчості – вони просто насолоджуються процесом і не думають про майбутнє «журі», яке буде хвалити або ж критикувати, не думають про рівність ліній і фігур, мене особисто, це підкупає. Щирість. Вона точно має бути присутня у творчості, ось тоді нестиме гідний посил суспільству.

Єдине залишається незвіданим: дитяча творчість – це стрибок у минуле чи великий крок у майбутнє? Яка б відповідь не була, точно знаю, що вона існує саме зараз, «тут і тепер», доказом чого є роботи юної художниці Агати Кравченко».

                                                               Оксана Пушонкова

Поділитись:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code