Кафедра філософії, соціальних та політичних наук

Українська зима у творчості черкаських художників

/арт-філософія/

Якою є зима в усій її розкішній красі? Українська зима — це будинки із засніженими дахами, безкраї поля встелені снігом, мерехтіння метушливих сніжинок у повітрі, вигадливі візерунки на вікнах, рипіння снігу під ногами, що чується за пів версти, хуртовини, замети, а потім — відлига з бурульками, що сяють на сонці блиском і сліпучою красою…

Як і будь-яка пора року зима вирізняється різноманітністю станів, тому художники люблять зиму не менше, ніж весну, літо чи осінь. Проте зима потребує, мабуть, більшої ретельності у виборі виражальних засобів.

У ранній історії зиму зображували через алегоричні антропоморфні образи, уособлення снігових стихій. Зима як стан природи постійно з’являється на картинах художників, починаючи лише з доби Північного Відродження.

З особливою майстерністю зимові пейзажі відтворювали імпресіоністи. А все тому, що їх передусім цікавили ефекти світла, нюанси та відтінки білого, який оптично містить у собі всі кольори спектра. Нові техніки зображення не завжди приймали. Так, до картини Клода Моне «Сорока» (1869), увесь простір якої заповнює стихія снігу, сучасники поставились критично за «мішанину фарб» та наче як галюцинації автора, адже сніг в нього — фіолетовий і зелений. Щодо ефектів зображення снігу, важливим є відтворення його сліпучої яскравості. Так, знамените «м’яке світіння снігу» у картинах Архипа Куїнджі спонукало критиків зазирати за картинні рами у пошуках лампи.

У кожного майстра пензля зима є унікально своєрідною. Зима — це особливий настрій і зосередженість художника на тонкощах кольору, його ледве помітних відтінках, переходах у колориті. Чистота білого, його відкритість потребують обережного ставлення, уваги до нюансів і деталей.

Черкаські художники з любов’ю і щирістю відтворюють стан природи — зиму. Милує око «Зимове сонечко» Івана Бондаря. Тут сніг білий, пухнастий, який назавтра не розтане. Художник багато уваги приділяє світлу і повітрю, урочистій яскравості снігової стихії у сонячний морозний день.

У картині Віктора Снісаренка «Чубівка під снігом. Вечоріє» зима грає різними фарбами, палітра яких невичерпна, розкривається взаємодія енергій природних стихій, теплого і холодного. Здається, що кожен фрагмент картини можна сприйняти як окремий абстрактний твір.

Володимир Савченко у картині «Водоспад сонячний» також звертається до діапазонів теплого і холодного, відтворює різні стани снігу: завмерлий у тіні дерев, напівпідталий, майже злитий із сонячними променями і, раптом, на цьому тлі — колія водоспаду, яка привносить у зимовий пейзаж динаміку і рух.

Влад Тимошенко представив на виставці «Різдвяна» «Червону зиму» — так, художник повністю виключив білий колір, заховав його за ефектами незвичного освітлення і сприйняття — такою зиму ми ще не бачили!

Картина Миколи Сапієнка «Іній», яка прикрашає колекцію музею — це класика зимового пейзажу. Зиму тут представлено у різноманітті не стільки кольору, скільки філігранно відтворених елементів, які у сукупності створюють казковість панно, урочистість звичайного зимового дня. Художник виражає сутність зими через зупинення руху, як кришталеву застиглість природи, велич якої розкривається у заворожуючому красою фрактальному мереживі.

Такі майже медитативні елементи властиві й картинам Надії Нікіфорової, які виконано в особливій авторській техніці, ніби художниця випадково крапнула білою фарбою на вже готове полотно. Сама вона асоціює це з «павутинкою часу», яку ми бачимо у її роботах, що присвячено зимовим народним святам, зокрема у картині «Водохреще» (яка нещодавно подарована авторкою музею).

У народній свідомості українців зима часто зображується алегорично. Увагу привертають твори О.Отнякіної-Бердник, яка працює в жанрі керамічної іграшки багато років та створила тисячі фантастичних, вигадливо розписаних звірят. Авторськими є не лише їх орнаменти, а й самі казкові персонажі та сюжети, зокрема на зимову тематику — «Пташиний Морозенко», «Небесний олень» (знаходиться в експозиції музею), «Сніжні пави трусять сніг», «Снігові коні» тощо. На виставці «Різдвяна» бачимо дивовижного зимового зайця: «Синє море хитається — Білий Заєць купається» — стародавня загадка про Місяць. Робота «Пан Замет Сніговий» розкриває дивовижну багатогранність уяви українців, коли уособленою стає вся зимова природа: сніг, мороз, хуртовини, замети. Пан Замет у виконанні О.Отнякіної-Бердник є надзвичайно переконливим, сповненим глибокого символізму у відтворенні особливостей світогляду українців, обрядових практик та зимових ігор.

Цінуймо стан зими: коли заметіль торкнеться обличчя — посміхнись, злови на долоню сніжинку. Хто зна, можливо, і з паном Заметом пощастить зустрітися. А як все розтане — згадуй із вдячністю.

Стихії зими фантастично чутливі, як незайманий аркуш паперу.