«Почерк» Альфреда Хічкока: деякі секрети
Магльована В.
«Почерк» Альфреда Хічкока: деякі секрети
Альфреда Хічкока називають «королем саспенсу» і «батьком» жанру трилер. Він випускав приблизно по одному фільму на рік. Загалом у його фільмографії 55 повнометражних кінострічок, 21 телефільм для серії «Альфред Хічкок представляє», дві роботи залишились незавершеними.
У ролі режисера Хічкок дебютував у 1925 році фільмом «Сад насолод». За рік, він знімає свій перший трилер «Жилець». Перший успіх до нього прийшов зі стрічкою «Шантаж», яка стала першою британською картиною зі звуком, що мала успіх у прокаті.
Режисер дуже полюбляв експериментувати, він зробив важливі кроки в історії світового кінематографу. Вплив Альфреда Хічкока на кіноіндустрію складно переоцінити. Більшість кінематографічних прийомів, які ми знаємо зараз, придумав саме Хічкок і ці прийоми ми можемо зустріти зустріти у багатьох сучасних режисерів таких як Брайан де Пальма, Девід Лінч, Стівен Спілберг, Мартін Скорсезе тощо.
Фільми Хічкока засновані на страхові та саспенсу. Атмосфера останнього створюється з допомогою поєднань різних прийомів:
- особливості зйомки (ефект «підглядання», ефект «запаморочення», незвичні кути зйомки);
- музика та звуки (шуми, розірваний ритм, незвичні інструменти);
- антураж кадру (підкреслення тривожних деталей, незвичність оточення);
- гра акторів та режисура.
Альфред Хічкок надзвичайно підсилює увагу до подій на екрані саме з допомогою музики та звуків. Сам режисер стверджував, що у кінострічці «Психо» музика надала 33% потрібного ефекту всьому фільму. А от, наприклад, у картині «Птахи» музичного супроводу взагалі не було, таким чином були передані незвичні події, котрі відбувались, була підсилена увага до звуків, а не до музики.
«Психо» – головна стрічка в кар’єрі Хічкока. Візитівка Маестро. Вільна екранізація роману Роберта Блоха «Психоз». Відомий факт, що Хіч намагався викупити тираж роману, щоби розв’язку знали якомога менше людей. Бюджет стрічки склав всього 800 тисяч доларів, а в прокаті приніс більше 40 мільйонів.
Розпочинається «Психо» з історії секретарки, яка краде гроші у клієнта свого боса. На сороковій хвилині стрічки Хічкок вбиває її. Для тогочасної індустрії, це був не просто ризикований крок, а радше виклик. Рішення вбити головну героїню майже одразу після зав’язки сюжету в той час вважалося кричущим проявом непрофесіоналізму. Можна сміливо стверджувати, що критики зачепившись за це рішення, звели б нанівець кар’єру Хічкока, якби не успіх стрічки. Одним зі слоганів фільму Хічкок обрав фразу:
“Фільм, який змінив кіно назавжди”.
Особливої уваги заслуговує знаменита сцена в душі. Після кінострічки «епізод у ванній» стане «попсовим» кліше у жанрі хорор. У цій сцені Хічкок вперше використав прийом динамічного монтажу. Загалом, сцена налічує близько 90 так званих «склейок». Сцена у душі й досі вважається однією з найстрашніших у кіно.
Наприкінці сцени показані відкриті очі головної героїні зі звуженими зіницями. Знайомі лікарі підказали Хічкоку, що після смерті зіниці людини розширюються і, щоб досягнути такого ефекту, порадили використовувати спеціальний препарат. У наступних роботах Хічкок завжди користувався цією порадою.
В основі фільму реальна історія маніяка Еда Гейна. Згодом цей сюжет використають творці стрічки «Техаська різня бензопилою».
«Вікно у двір» – дуже своєрідна робота у фільмографії Хічкока. За сюжетом головний герой прикутий до інвалідного візка. Через нудьгу він спостерігає за життям сусідів навпроти. Одного разу він приходить до висновку, що в сусідньому будинку сталося вбивство. І тут розпочинається найцікавіше. Глядачі, очима головного героя спостерігають за вбивцею, і розслідують злочин разом з ним.
«Вікно у двір» – черговий вдалий експеримент Хічкока. Це свого роду інтерактивний детектив, з максимально можливим залученням глядача в дію фільму. Якраз тут можна побачити так званий ефект «підглядання» і саме в цій кінострічці червоною ниткою пробігає проблема, яка є актуальною і зараз – це порушення інтимності, ідея спостерігання за чужим життям, в наш час це тотальна проблема, але людям байдуже і взагалі посилена увага до чужого стала ледь не нормою.
Сама ж стрічка вважається класикою детективного жанру і стала прикладом для натхнення багатьох режисерів.
Фільми Хічкока несуть в собі сильне психо-емоційне навантаження. Режисер вміє зацікавити і утримувати увагу глядача, навіть, коли на екрані відсутні діалоги, музика, присутня лише картинка, але вона несе в собі настільки глибоку інтригу, що неможливо навіть відвести погляд. Чудовий приклад такого моменту можна побачити у стрічці «На північ через північний захід», а саме епізод з літаком.
Хічкок майстерно витримує паузи; інформація надається глядачеві помалу і не зразу, таким чином зберігається напруга, тривога та інтрига. Щоправда у стрічці «Мотузка» все було трохи інакше.
Це перший фільм, який Хічкок не лише зняв, але й спродюсував. Історія двох студентів, які заради розваги задушили свого однокурсника. Ба, більше, в квартирі де сталося вбивство, парочка вбивць влаштовує вечірку. Абсурдність вечору доповнює тіло вбитого, яке знаходиться у книжковій скрині, яку використовують в якості «святкового» столу.
«Мотузка» – перший кольоровий фільм Хічкока, одна з особливостей якого – дуже довгі плани, тривалість яких коливалася від 4 до 10 хвилин (10 хвилин – максимальний час, на який в ті часи вистачало плівки у камері).
Хічкок ставив собі за мету зняти фільм одним кадром, таким чином обіграти назву «Мотузка». Йому це майже вдалося. На 80-хвилинну стрічку він витратив всього 9 «склейок».
Оскільки сцени без упину знімалися великими «шматками», всі члени знімальної групи намагались не помилятись. В одному з епізодів актриса повинна була поставити склянку на стіл, але промахнулася. Хтось із технічного персоналу фільму встиг упіймати склянку і та не розбилась. Таким чином вдалий дубль вдалося врятувати. Цей дубль, до речі, увійшов до фінального монтажу.
Кінострічка, в плані детективної структури свого часу була доволі революційною. Злочинці заздалегідь відомі, а інтрига розвивається довкола того, чи зможе «детектив-інтелектуал» розплутати справу, яку, здавалося б, розплутати неможливо.
Улюбленим художнім прийомом Хічкока була зйомка з ракурсу, який дозволяє глядачеві побачити сцену очима персонажа, цей прийом має назву – «точка зору», такий собі метод суб’єктивної зйомки. Що ж стосується руху камери і постановки ракурсів, то тут творчість маестро відрізнялась непередбачуваністю. Чимало дослідників зійшлися на тому, що динамічний монтаж був також винайдений саме Хічкоком. Приклад такого монтажу можна було побачити у вищезгаданій сцені вбивства в душі у кінострічці «Психо».
Ще один експеримент вартий надзвичайної уваги можна зустріти у фільмі «Незнайомці у потязі».
В купе потяга їдуть двоє чоловіків Гай і Бруно. Знаючи, що сусід по купе відомий тенісист, одружений і має коханку, заради якої хоче розлучитись, Бруно пропонує йому ідеальну схему вбивства. Бруно вб’є дружину Гая, а той в свою чергу – батька Бруно, якого той люто ненавидить. Гай відхиляє пропозицію Бруно, «списуючи» її на не дуже смішний жарт. Однак, невдовзі дружину Гая знаходять мертвою, а він сам отримує телефонний дзвінок від Бруно, котрий вимагає виконати другу частину їхньої угоди.
«Незнайомці у потязі» – екранізація роману Патриції Хайсміт, права на який Хічкок купив за 7500 доларів, щоби попередити їхнє здорожчання.
Сам експеримент можна розгледіти в наступному – це сцена вбивства, яку глядачі бачать через відображення в окулярах жертви, які впали на траву. Таке рішення було несподіваним, але абсолютно виправданим з естетичної точки зору. Цю сцену й досі демонструють як приклад студентам кіношкіл світу.
В останній сцені американської версії фільму, герої очікують важливого телефонного дзвінка. Хіч задумав зобразити на передньому плані телефон, а героїв – на задньому. Однак у ті часи техніка не дозволяла розмістити в одному кадрі і телефон, і акторів. Щоби вийти з цієї ситуації, перед камерою поставили величезний муляж телефону. Щойно задзвонив телефон, героїня підбігла і зняла слухавку, яка в її руках вже була нормальних розмірів. Секрет в тому, що коли акторка йшла до муляжу телефону, камера ледь помітно «зробила рух» їй на зустріч, завдяки чому телефон на півсекунди опинився за кадром. Цього часу було достатньо, щоб асистент подав актрисі слухавку справжнього телефону.
Ще за життя Хічкока, вийшов ремейк «Незнайомців у потязі», який очікувано провалився у прокаті. Схожий сюжет був використаний у «чорній» комедії «Скинь матінку з потягу».
До головних особливостей кінострічок Хічкока належать його камео. Він обожнював з’являтися в епізодах своїх стрічок у різних образах. Уважні глядачі не могли не помітити режисера то в образі пасажира, то роззяви. Він знявся практично у всіх своїх фільмах. Таким чином він немов підтверджує авторство своєї стрічки, залишає свій автограф.
Камео Хічкока. У випадку вбивства набирайте М
Камео Хічкока. Страх перед сценою
Камео Хічкока. На північ через північний захід
Камео Хічкока. Вікно у двір
Камео Хічкока. Птахи
Камео Хічкока. Марні
Камео Хічкока. Рятувальний човен
Камео Хічкока. Спіймати злодія
Керівник проекту – Пушонкова Оксана