Кафедра філософії, соціальних та політичних наук

Центр філософсько-теологічних досліджень та когнітивної риторики кафедри філософії та релігієзнавства продовжує  інформувати про підсумки V регіонального конкурсу учнівської та студентської молоді «ФІЛОСОФ і Я» – 2022.

Представляємо роботи Євгенії Акопян та Заріни Вінярської, учениць Черкаського фізико-математичного ліцею (ФІМЛІ).

Спеціальна подяка славному черкаському ФІМЛІ (3 місце у всеукраїнському рейтингу шкіл 2020-2021) та особисто заступниці директора Олені Іванівні Киченко.

З усіма роботами можна буде ознаймитись за посиланням (іформація оновлюється): http://philosophy.ck.ua/category/sociogumanitarna-laboratoriya/regionalniy-konkurs-uchnivskoi-mol/

***

Справжні враження від війни я відчула та побачила лише вчора, напередодні Великодня.

Ми разом з татом та знайомими возили гуманітарну допомогу в Київську область, де

перед цим відбулися найжорстокіші та найжахливіші вчинки російських орків.

Наживо це сприймається взагалі по іншому, ти розумієш, що це не кадри з фільму про апокаліпсис, а реальність. Розбиті та розграбовані будинки, написи на стінах та залишки їхніх святкувань. Якщо вони прийшли рятувати нас, тоді чому тікали з нашими речами та дивувались, що в селах є асфальт? Але люди, які повернулись туди або весь час були в своєму кілька тижнів тому окупованому місті все одно залишаються незламними, безмежно вдячними за їжу та відкритими до спілкування з іншими, просто розповісти, без камер.

Один чоловік за декілька хвилин став нам ніби друг, розповів все як було, як його два рази водили на розстріл, як мати та сусіди благали не вбивати, бо це єдиний їхній помічник. Показав підвал та куточок з іконами, де люди щодня молилися. Виходити з підвалу можна було лише з дев’ятої ранку до четвертої вечора.

Як всі дізнавались котра година, якщо в них забрали телефони? Їх починали розстрілювати.

У деяких районах досі немає світла, газу та води. І в підвалі кажуть тепліше ніж в квартирі з вибитими вікнами. Їдучи додому я була сповнена натхнення та шоку від побаченого, безліч разів була рада, що народилась в Черкасах і до нас це не дійшло. Настільки шкода цих людей, яких залишили та зруйнували все, що вони мали. Хотілось кожного обійняти, заплющити очі і потім, щоб все стало як було ще два місяці тому. Безмежно пишаюся міццю та єдністю нашого українського народу.

Це все минає як один довгий день, я до останнього не вірила, що війна почнеться.

Щоразу в мене різні відчуття, зранку коли читаю новини починає охоплювати страх, що буде в майбутньому, як я закінчу школу і буду жити. Коли починаю займатися буденними справами та виходити на вулицю, навіть забуваю, що зараз війна.

Я вірю та знаю, що Україна обов’язково переможе, а кожен злодій буде покараний, навіть ті, хто просто на лобі малював літеру “Z”.

Cлава Україні! Слава нації та смерть клятим ворогам!

Євгенія Акопян

***

Я до останнього не вірила в те, що таке може статися.. Хоча 24 лютого о 5 ранку все швидко усвідомила й стала збирати речі. Увесь цей час пролетів непомітно, ніби один день, який триває вічність. І ,здається, не існує таких слів, щоб описати увесь той біль, який приніс «рускій мір» на нашу землю. І всю ту огиду, коли ти знову й знову читаєш про «братскіє народи». Спочатку щиро дивувало, як ці зомбі можуть вигукувати «можем повторіть» те, в чому вони ніколи не брали участь, те, у бою проти чого вмирали їх прадіди, те, що звело в могилу сотні тисяч життів. Але зараз прийшло розуміння, що дивуватися нічому, адже ці істоти не гідні називатися людьми.

Ми не пробачимо жодного загубленого життя, жодного зруйнованого будинку. Нам випала така доля пережити війну в нашій країні, але ми продовжуватимемо жити, говорити правду вголос і нести пам‘ять про тих, хто ,на жаль, не зможе більше побачити мирного неба над головою.

Світло завжди перемагає темряву.

Слава Україні! Героям Слава!

Заріна Вінярська