Логотерапія мистецтвом: Микола Дзвоник. Метафори буття
У постійній експозиції музею протягом довгого часу ми мали змогу побачити лише дві картини Миколи Дзвоника: «Біля похиленої хвіртки» (2010 р.) та «Кубик Рубика» (2010 р.). Усього дві. Але це глибина, на яку можна було пірнати нескінченно. Через образи цих картин на музейних зустрічах розкривали філософські теми вибору, долі, життя і смерті, призначення людини. Нас заворожували фігури схоласта, трікстера, старого, символізм тріумфальної арки і лабіринту… Розглядали годинами, кожного разу бачили як вперше, знаходили нові символи і несподівані інтерпретації. І могли лише мріяти побачити ті скарби, які презентує музей сьогодні.
Відкриття виставки Миколи Дзвоника дало відчуття розширеного всесвіту, яке з двох добре знайомих картин перейшло далі… І ось – безліч нових образів, серед яких впізнаємо в дещо інших контекстах трікстера, старого, лабіринт… У картинах Миколи Дзвоника настільки багато образів, тем, паралелей з міфами і повсякденним життям, що кожен після вдумливого перегляду знаходить свій унікальний з ними резонанс – свій сюжет. Як у житті, тут відбувається постійна боротьба між світлом і темрявою. Картини автора – про важку, але незриму роботу Душі, про сам процес формування духовних цінностей, про можливість або неможливість появи світла, про пошук «золотої середини» між речовою надмірністю буття і порожнечею. Глядача чекає зустріч з великою кількістю наскрізних образів, що розкривають цілі життєві сценарії, з важкими та непроникними, з прозорими та ледь помітними у хмарах, з дивовижним повітрям, яке автор наповнює світлом… Взагалі, на виставці кожен побачить своє. Всі сприймають Дзвоника по-різному. Але його бачать і відчувають. Виставка Миколи Дзвоника – подія не лише для міста і музею, це подія для кожного, хто її відвідав безпосередньо. І як показує досвід – на Дзвоника повертаються. І не раз.
Оксана Пушонкова
Микола Дзвоник, Fabula, 2009, полотно, олія.
З виставки у Черкаському обласному художньому музеї