Halloween: анти-герої, потворні шедеври, зомбі
28 жовтня у Черкаському обласному художньому музеї в рамках заходів з хелоувінською тематикою студенти ННІ історії і філософії організували кілька локацій, у яких було презентовано актуальні мистецтвознавчі, естетичні та соціально-психологічні проблеми.
1.«Галерея потворних шедеврів»
Куратори: Пушонкова О.А.
Модератори: Демєнтьев А., Мартинова Н.
Було проведено відкриту інтерактивну лекцію (Пушонковою О.А.), з якої відвідувачі дізналися про долю потворного в історії європейської культури та спробували через окремі фрагменти впізнати відомі твори мистецтва.
У будь-яку епоху художники і філософи відтворювали ідеали краси, актуальні для свого часу. На них будувалася історія естетичних ідей, але з потворністю цього не відбулося. Довгий час вона виступала антиподом прекрасного, потворне завжди було на маргінесі, ніхто не присвячував цьому наукових досліджень. «Естетика потворного» (1853) Карла Розенкранца була першою спробою. Як зауважив У.Еко у книзі «Історія потворного»: «Сьогодні межа між красою й потворністю відсутня, адже мистецтво не зацікавлене у створенні прекрасних унікальних об᾿єктів». У краси й потворності сьогодні знаходимо багато спільного, проте «потворність непередбачувана, а краса гранична». У візуальній презентації для обговорення було використано наступні образи:
Африканська маска (Маска для танцю. Екон. Східна Гвінея)
Палеолітична Венера (Воллендорфська)
Вестоницька Венера
Венера Брассемпуйська. Дама з капюшоном
Пріап
Доріфор. Поліклет
Ніка Самофракійська
Венера Мелоська
Ерінії-фурії
Індійські ракшаси
«Циклоп Поліфем». Джуліо Романо
«Одіссей и сирени». Уотерхаус
Хімери і Горгулії Нотр-Дама
Сатурн-Кронос в Рубенса та Гойя
Ілюстрації Г.Доре до творів Ф.Рабле та Ш.Перро
Фізіогноміка Джованні Баттіста делла Порта
Ман᾿єризм Д.Арчімбольдо
«Персей і Андромеда» та «Голова Медузи» Рубенса
«Сад земних насолод» І.Босха
Увага до аномалій в А.Паре та «мікроскопічні забавки» Ледермюллера
Демони Врубеля
«Смерть і маски» Д.Енсор
«Крик» Е.Мунк
«Герніка» П.Пікассо
«Обличчя війни» С.Далі
Ікони поп-арта М.Дюшана
Жінки В.де Кунінга
Автопортрети Ф.Бекона
Об᾿єкти мінімаліста Т.Смітта
Гіпертрофія тілесності і селфі-культура
Наслідування потворному – бомж-стайл
«Створення Адама» Мікельанджело – оригінал та концептуальні рецепції
Антон Дементьєв запропонував до перегляду відеопрезентацію, про яку сам говорить наступне: «Мій проект називався «Образ зомбі в кінематографі», у якому я розповідав про генезу такого феномену культури як зомбі, який є синтезом двох культур: з одного боку – християнської, а з іншої – культури Вуду, яка прийшла до нас аж у XVIII ст. разом з рабами, яких везли у Європу. Усі свої припущення я підтвердив кінообразами, у яких також можна було прослідкувати, як саме трансформувався образ зомбі з початку виникнення в самосвідомості європейської людини». Автор пов᾿язав образ зомбі з філософською інтерпретацією звіра, як універсального розуміння зла… розуміння, вкоріненого в історії християнської середньовічної культури. Цікавою є апеляція Антона до концепції Левіафана Томаса Гоббса в контексті теми зомбі-апокаліпсису. Було обговорено також причини пробудження апокаліптичної свідомості, її зв᾿язку з темами зомбі й зомбування як втратою людського в людині.
Модератор наступної відеопрезентації «Технології страху в кінематографі» Наталія Мартинова зауважила: «Коли пишуть про фільми жахів, мова часто зводиться до перерахунку того, що можна назвати «предметами страху» – явища, персонажі, події, що слугують каталізатором дій в цих картинах, – і побудови на цій основі теорії еволюції «страшного» в кіно. При цьому поза увагою залишається те, що слід позначити як «технологію страху», – складний комплекс драматургічних, стилістичних, технічних прийомів, що передбачають постійні експерименти з мовою розповіді, психологією сприйняття, використанням архетипів і міфів масової свідомості.
Віками культура продукує і накопичує предмети страху. Подолання страху відбувається за рахунок його «найменування», в опредмечуванні і локалізації в конкретному персонажі чи явищі. Сенс технології страху протилежний: вона повинна подолати локалізацію предмета страху, зруйнувати його межі і звільнити ув’язнений в ньому базовий страх. Змусити глядача побачити те, що не можна показати, хоча б на секунду випустити на екран енергію хаосу – ось надзавдання будь-якого фільму жаху.
Для того, щоб дослідити еволюцію технології страху в кінематографі – розпочати слід з витоків такого явища як фільм жаху. За основу дослідження було взято такі стрічки: «Замок диявола» 1896 р., «Носферату. Симфонія жаху» 1922 р., «Людина, яка занадто багато знала» 1934 р., «Запаморочення» 1958 р., «На північ через північний захід» 1959 р., «Психо» 1960 р., «Сімейна змова» 1976 р., «Крик» 1996 р., «Відьма із Блер» 1999 р., «Репортаж» 2007 р.
Переглянувши дані кінострічки можна чітко побачити, як змінювалися технології, спец-ефекти та прийоми, які використовують режисери для того, щоб страх «відбувся». Починаючи від самих примітивних ще на початку століття, технології страху зазнавали змін чи не кожне нове десятиліття. І впливало на це не тільки вдосконалення технічного обладнання, але і історичні події. Отже, змінилось майже все – і спец-ефекти, і психологічні прийоми, і сприйняття глядача, навіть самі страхи зазнають трансформацій пристосовуючись до того, що є актуальним на даний час, незмінним залишилось одне – потреба людини саме в такому жанрі кіно. І хоч сучасний глядач вже є досить вибагливим до того, що бачить на екрані – нам слід пам’ятати з чого все починалось».
2. Арт-студія «Перетвори свій страх».
Модератор – Ченбай Інна Володимирівна працювала з відвідувачами, з якими створила виставку робіт на тему «Страхи та способи звільнення від них». З кожним була в діалозі, в спільному бажанні зрозуміти потаємні образи несвідомого в індивідуальних малюнках, усвідомити зміст послань-застережень з глибин нашого несвідомого. Страх – не завжди погано, адже страхи – часто наші захисники. Проте, багато страхів з минулого ми носимо, як непотрібну вже ношу. Діти та дорослі малювали свої страхи, усвідомлювали, що саме зобразили, а потім їх трансформували у щось позитивне та життєствердне, або смішне. Недаремно з давніх часів у карнавальних дійствах брали участь «смішні страховіська», тобто людина долала страх через сміх. «Для школярів, – зізналася Інна Володимирівна, – як не дивно, стресогенним фактором виступає часто школа, вчителі, відносини з однокласниками та батьками. Тобто простір соціалізації, найближчі люди». Тому за кожною темрявою й образом Бабая при глибинній роботі можна побачити реальну травмуючу ситуацію. Але за допомогою арт-терапії страхів можна принаймні відреагувати їх на поверхневому рівні та навчитися справлятися зі стресами.
3. Малишева Настя, Трейдін Владислав, Барабан Дарина виступили модераторами дуже цікавого соціального експерименту «Анти-герой: зачарування чи розчарування?». Вони відібрали «золоту двадцятку» переважно негативних героїв та героїнь відомих кінострічок, які, на думку молоді, є харизматичними зразками для наслідування, якими захоплюються та намагаються бути на них схожими (опитування проводилось серед студентів). Було цікаво як учасникам, так і організаторам, які з цих героїв потраплять у трійку найкращих? Тим більш серед них деінде були і позитивні персонажі, й ті, характери яких змінювались протягом розкриття сюжету.
Анастасія Малишева зауважує: «В ході опитування, вдалося вияснити, що більшість людей приваблюють персонажі, які грають негативні ролі. Такими «народними обранцями» стали капітан Джек Спарроу з «Піратів Карибського моря», вампір Едвард Кален (з фільму «Сутінки») та доктор Ганібал Лектор (з «Мовчання ягнят»). Головними якостями, які сподобалися опитуваним, були – гострий розум, винахідливість, логіка і харизма».
Додавання у список позитивних героїв викликало суперечності, адже невизначеними є самі критерії позитивності. Відвідувачі згадували Терминатора («Терминатор 2: Судный день»), Нео («Матриця»), Гаррі Поттера, Ван Хельсінга («Ван Хельсінг»), Стенлі Іпкісса («Маска»), Хана Соло (сага «Зіркові війни»), Джеймса Бонда. Але що приваблювало в цих героях? Позитивний герой той, хто бореться за справедливість, бореться зі злом на визнаних і традиційних етичних і моральних підставах. А герой негативний явно або таємно виступає саме проти традиційних етичних і моральних принципів. Більше того, антигерой затверджує, що ці «традиційні» етичні, моральні, духовні принципи – не більш, ніж умовність, і вони або вже застаріли, або не несуть у собі ніякого раціонального змісту – і навіть заважають прогресу. Приземлено-раціональний підхід до духовних і моральних норм – загальна властивість антигероїв, але й для більшості сучасних «позитивних» героїв. Адже подолання слабкості і подолання зовнішніх обставин і чужої волі може бути спрямоване й на досягнення корисливих, егоїстичних цілей, на задоволення особистих амбіцій. І тоді перед нами виникає образ антигероя, тобто «негативного героя», який несе в собі руйнівний заряд. Істинно позитивний герой теж відштовхується від своєї природи, від її подолання і його зусилля також спрямовані зовні, але ці зусилля – творчі, адже вони – «у порятунок» чогось або когось. Тобто він має бути жертовним. Але при цьому сучасний герой не просто захисник і рятівник, він має навчитися вбивати ворогів, вампірів, зомбі тощо, і чим більше, тим краще.
Наслідком сучасної кризи позитивного героя є те, що позитивність чи негативність не є критерієм вибору. Критеріями вибору стають сила й здатність утримувати владу, контроль над ситуацією, гра на випереджання, креативність, впевненість в собі, сексуальність, – все, що дає можливість відстоювати «власну правду».
Оксана Пушонкова
Більше фото та відео за посиланням: ☠ Halloween ☠