Логотерапія мистецтвом: Архетип дороги. Микола Сліпченко

10.08.2021 admin Новини кафедри, Центр візуальної культури і соціальних практик

Архетип дороги є одним з найважливіших у будь-якій культурі. Традиційні образи подорожі, мандрівництва, паломництва, більш сучасний – туризму, є культурно унікальними і неповторними, і кожен з них в усі часи стає предметом художньої рефлексії. Перша асоціація з дорогою – життя як дорога, легка, безтурботна, чи складна і заплутана, з важкими перепонами, випробуваннями та викликами. Дорога – перш за все, процес, а не результат. Це певний екзистенційний стан – бути в дорозі.

Тут відбувається усе саме знакове – осмислення буття, доленосні зустрічі, пошук скарбів.

Що означає довіритися дорозі?

Це означає спокійно ставитися до змін, бути готовим до непередбачуваних ситуацій. Ставлення до дороги – це ставлення до майбутнього.

Є поняття – «йти своєю дорогою» – тобто займатися своєю справою, бути там, де хочеш, коли поряд з тобою «твої люди», коли ти проживаєш своє життя.

Є вираз – «в кожного своя дорога». Та хтось можливо йде з вами поряд вашою дорогою, допомагає чи супроводжує? Вам більш подобаються второвані шляхи чи непередбачувані, коли за кожним кроком криються несподіванки?

Образ дороги містить сліди наших думок і почуттів. Саме тому художники часто звертаються до нього, щоб виразити стан подорожуючого, в той час, коли ми саму людину не бачимо.

Є поняття – «поклик дороги» як відчуття головного шляху і відгалуження, які можуть бути глухими кутами. Тому важливо навчитися відчувати головну дорогу. І вітер змін.

В українській традиції дорога завжди пов’язана з рідною домівкою. Українці мають особливе ставлення до родини, дому, потужний зв’язок з ними, але не меншим є поклик дороги – паломницькі подорожі, мандри, козацькі та чумацькі шляхи.

Архетип дороги в українській образотворчості втілено в образах ледь помітної стежки, дороги у лісі, дороги до ставку, сільської широкої дороги тощо. Ми мало зустрічаємо в українській традиції образи роздоріжжя, в основному дорога є невід’ємною частиною природного ландшафту, повторює його звивини та органічно у нього «вбудована».

Пропонуємо образи дороги українського художника Миколи Сліпченка, роботи якого знаходяться в фондовій колекції Черкаського обласного художнього музею. Сліпченко Микола (1909 – 2005) заслужений художник України, графік, талановитий майстер плакату, книжкової ілюстрації. Його батьківщина – Одещина, освіту отримав в одеському художньому інституті (1927). Викладачі: М.Жук, В.Мюллер. Проте його художнє око охопило майже усю Україну. Протягом життя він жив у різних містах України, працював на Донеччині, Харківщині, Київщині. Тривалий період був художником театру. Микола Сліпченко – учасник виставок всесоюзного, республіканського, міського значення, його твори знаходяться в багатьох музеях України.

Природа – центральна тема його творів. Серпневий ранок (1971), Золото вечора (1973), Бузок квітне (1978), На долині біля Бугу (1983), Польові квіти (1993), Надвечірря (1964), Веселий дощик (1965) – це назви графічних робіт з фондової колекції Черкаського обласного художнього музею. Художник з любов’ю відтворює різні стани природи: ранок, вечір, сутінки, погодні зміни. Має бездоганне відчуття кольору, грає на його тонких переходах і нюансах. Пастель, графічний олівець, кольоровий лінорит – засоби створення дивовижних динамічних, стрімких робіт.

Архетип дороги недаремно привертає увагу митців, адже той, хто вміє чути поклик дороги в глибині свого серця, зберігає цілісність і зв’язок з майбутнім.