Логотерапія мистецтвом: Анімація як медіум емоцій

05.05.2021 admin Новини кафедри, Соціогуманітарна лабораторія, Центр візуальної культури і соціальних практик

Анімацію часто асоціюють насамперед з мультиплікацією, «мультяшними» героями та спогадами безхмарного дитинства. Проте анімація – явище більш глибоке і знакове для розвитку культури. Історія анімації як історія «живих картинок» сягає корінням у ті часи, коли людина почала робити перші зображення – у первісну добу. На первісних мотивах походження анімації наголошував Сергій Ейзенштейн, відомий режисер та теоретик мистецтва. Людство завжди хотіло «оживити» зображення та зробити їх рухливими. Сучасній людині це складно уявити, але все неживе у сприйманні архаїчної людини також має душу. Не випадково “аніма” походить від лат. аnima (тобто «душа»). Звідси – аніма-ція.

Ідеї анімації розвиваються від візуальних «ефектів руху» тварин до їх «покадрового» зображення у наскельних та печерних малюнках, від середньовічного театру тіней до оптичного театру Еміля Рейно, від газетних коміксів до сюрреалістичних експериментів Жана Мельєса.

Історія анімації постає як історія розвитку людських емоцій, здатності «оживляти» неживе, вірити в те, що світ навколо є одухотвореним, включаючи усі речі і зображення.

Як особлива сфера мистецтва анімація є відмінною від кінематографу в своїй здатності транслювати смисли культури. Тут набагато більше можливостей для вираження різних станів матерії та філософських ідей. На думку аніматорки з Нідерландів Тюнде Фолленбрук, «у звичайних фільмах видно обличчя людей, а в анімації та малюнках – їхні думки і почуття». Анімаційні образи є своєрідними медіумами (посередниками) наших емоцій, особливостей їх прояву в культурі, а також «лакмусовими папірцями» нашої здатності їх виражати.

Анімація сьогодні є зручною формою для трансляції на платформах сучасних медіа не просто сукупності мерехтливих картинок, а коротких історій. І це також може відповідати принципам «кліпового» мислення: гіфки, меми, міні-мультфільми, короткометражки, сюжетна реклама… Катастрофічно не вистачає часу на те, що триває у часі, проте є час на безкінечний перегляд та повтори міні-форматів.

Анімацію сьогодні часто пов’язують з ідеєю «засилля» симулякрів – штучно створених образів поп-культури, які розраховано на поверхневе сприймання у виключно розважальному контексті. Ці образи емоційно забарвлені та привертають увагу своєю яскравістю, проте часто виступають як сурогати та симуляції реальності в нав’язливо-агресивному візуальному полі сучасних медіа.

Подібні культурні феномени разом з філософами намагаються осмислити сучасні художники.

Володимир Яковець – відомий в Україні та далеко поза її межами черкаський художник та арт-куратор. Його картини є в фондовій колекції та експозиції Черкаського обласного художнього музею. У 2018 році він створив серію робіт якраз присвячених осмисленню медійних анімаційних образів. Проте автора не цікавили ці образи безпосередньо. Недаремно він їх «міксує» з класикою. Саме це незвичне поєднання і є предметом мистецької рефлексії художника. Але що дає таке різке «зіштовхування» поп-культури з класикою?

Як говорить сам художник, контраст високого і низького, серйозного і розважального, глибинного і поверхневого на межі зіткнення дає потужну вібрацію, і саме ця конфронтація спонукає глядача до роздумів про справжнє – штучне, живе – неживе, прекрасне – потворне, про природу естетичних переживань і вічне мистецтво.