Відбулась інтерактивна лекція “Геніальність і злодіяння”
26 жовтня в 17.00 у Черкаському обласному художньому музеї в рамках проекту “Музейні сутінки” відбулась інтерактивна лекція “ГЕНІАЛЬНІСТЬ І ЗЛОДІЯННЯ“ (Куратор Оксана Пушонкова).
Модераторами заходу виступили студенти філософського відділення ННІ міжнародних відносин, історії та філософії Черкаського національного університету ім Б.Хмельницького (Олексій Величко, Никита Максимов). Презентації до заходу підготували Ерванд Мкртчян, Вікторія Гонта Валентина Мойсеєнко.
Захід було присвячено творчості андеграундних художників, твори яких отримували в свій час та отримують зараз неоднозначну оцінку глядачів та потужний резонанс в ЗМІ. Було розглянуто твори, які суперечать або закону, або нормам людської моралі, або критеріям естетичного смаку. Прослідкували, як відбувається гра між цими гранями, як власне утворюється провокація. Модератори спробували занурити відвідувачів у сутність цих творчих експериментів. Такі твори з 80-90-х років ХХ ст. (Роберт Мапплторп, Кріс Офілі, Андреас Серрано, Маркус Харвей та багато інших) жорстко епатували публіку. Та ми спробували їх порівняти з мистецькими експериментами Демьєна Херста і Бенксі, що за масштабами впливу претендують на місця геніїв ХХІ століття. Спробували з’ясувати, які глобальні проблеми вони розглядають у своїй творчості (втрата сучасною людиною культури смерті, дефіцит міжособистісної взаємодії у просторі медіа, поява нових форм комунікації, поширення терроризму та радикальних рухів з одного боку, а з іншого – постмассове “нудьгування” у форматах розважальної культури).
Антуражем заходу стала сітка-павутиння Інтернету, обшир Медіапростору – з образами різомних проріх, скупчень зплутаних лабиринтоподібних зон та новими деміургами медіа, які розповсюджуються через свідомість у мемах, демотиваторах, фотожабах, коміксах. Бенксі спробував піднестися над цим і дати свою оцінку багатьом явищам постсучасного світу.
Бенксі (Олексій Величко), був присутній на заході й відвідувачі мали можливість із ним поспілкуватися.
Захід було проведено у залі “Українське мистецтво 1980-1990 років”. Суголосною до загального концепту заходу стала картина, виконана в унікальній техніці “пльонталізму” з фондової колекції музею під назвою “А мудрість таїлась глибоко на дні…”, всесвітньо відомого Народного художника України ІВАНА МАРЧУКА.
Від модератора проекту Олексія Величка (Бенксі) – студента 1 курсу ННІ міжнародних відносин, історії та філософії:
“Як на мене, наш невеличкий «соціальний експеримент» вдався. Нашу інтерактивну лекцію відвідало неочікувано багато людей. Приємно, що публіка була різноманітна: були присутні й молодь, і люди поважного віку – як поціновувачі мистецтва, так і просто охочі дізнатися щось нове.
Враження від антуражу у людей було різноманітне, але загалом (і це на жаль) мало хто вловив образ сітки як Світової Мережі. На мою думку, людей більше привертав образ художника-аноніма і тепла атмосфера бесіди, яка була помітна неозброєним оком.
Щодо реакції на митців (а це найцікавіша частина) – тут все набагато складніше. Думки щодо Бенксі, як і очікувалося, розійшлися, але в неочікуваному для нас руслі: питання вже стало не «Бенксі: Геній чи Злодій?», а «Бенксі: Геній Маркетингу чи Герой Нашого Часу?». Мали місце і провокативні питання до самого Бенксі (і він, я вважаю, себе відстояв), і дискусії між відвідувачами. В більшості, відгуки про його творчість були позитивними і, навіть, схвальними. Демьєна Херста обговорювали значно менше. Важко сказати, чи шокував він відвідувачів, чи просто залишився незрозумілим, але, виходячи з поглядів людей, їх думка тяжіла скоріше до «злодія», ніж до «генія». Ймовірно, це було пов’язано з тим, що образи, створені Херстом, виражали в основному ставлення до смерті та були значно менш життєвішими в очах відвідувачів, ніж твори Бенксі.
Важливою частиною нашого заходу був короткий огляд творів декількох митців 80-90-х років ХХ ст., не менш епатажних, ніж наших головних героїв. Але творчість яких є іншою, й вона інакше сприймалася глядачами у 80-90-і й зараз, у ХХІ ст. Кріса Офілі сприйняли доволі нейтрально. Факт того, що він малював картини (в тому числі й на сакральні теми) слонячим гноєм нікого не зачепив, з чого можна зробити висновок, що люди в наш час можуть дивитися на мистецтво не через призму упереджень. Андрес Серрано викликав скоріше негативну реакцію, особливо у старшого покоління – все таки, й на мою думку також, його «творчі маніпуляції» з розп’яттям виявилися надто провокативними. Хоча художник свідомо виступає проти комерціалізації святині. Робота Маркуса Харві –портрет серійної вбивці викликав у публіки прохолодне мовчання без наріканнь чи похвал. Роберт Мепплторп, як мені здалося, викликав різні відчуття; навіть, певний захват, адже в нього є роботи в техніці “ковзаючого світла”,які на перший погляд, без занурення у зміст, є доволі естетичними.
Коротко підсумовуючи, скажу що атмосфера діалогу (чи, навіть, полілогу) була приємною, люди виходили задоволені і вдячні за інформативність, з радістю брали картки з висловами Бенксі з його книги «Стіна і мир» (Wall and Piece),а дехто навіть взяв участь у міні-конкурсі, суть якого полягала у створені власного мему з картинки за його авторством.
P.S. Дивитися на весь захід крізь прорізи маски і відчувати себе митцем-бунтарем, якого до того ж підтримують люди – це щось незабутнє і дійсно цінне”.
