Кафедра філософії, соціальних та політичних наук

Мої витоки. Віктор Снісаренко

/арт-філософія/

Віктор Снісаренко – талановитий черкаський художник, творчість якого вирізняється глибиною думки і пориванням до свободи самовираження. Він особливим чином розкриває природу такою, якою ми її не стільки бачимо у репрезентативній красі, скільки  відчуваємо душею. За кожною гілочкою, травинкою, порухом вітру у листі дерев, миттєвістю буття квітки – особливі спогади автора, любов і біль серця.

Художник звертає увагу глядача не лише на стихійну красу пейзажу, буяння розквітлих форм, але й на інші стани природи і видимого повсякдення: розпатлані дерева з поневіченими гілками, калюжі на польовій дорозі після щедрих дощів, пошкоджену стріху української хати з похиленою хвірткою… У зображенні таких знайомих усім українцям «недосконалостей» прозирає робота часу, з тріщин пам’яті наче сяє наше забуте–справжнє, душевна туга за рідним краєм дитинства, а тому картини Віктора Снісаренка містять особливу ауру ідеального. Це майже колективні образи, адже торкаються душі кожного, проте народжуються з досвіду художника, що він називає – «мої витоки».

Віктор Снісаренко народився 23 січня 1957 року в селі Мудрівка Чигиринського району. Це село було затоплене водами Кременчуцького водосховища. Але залишились його живі спогади: «Хоча в Мудрівці я прожив кілька перших років свого життя, воно запам’яталось мені високими кручами, безкінечними полями, глибокими небесами, красивими людьми та, накінець, безмежним плесом Дніпра, що сяє на сонці». Тато, Снісаренко Семен Семенович (1919 р.н.), родом з Медведівки, пройшов дорогами Другої світової війни від рядового до командира дивізіону у званні майора. У цивільному житті він працював учителем історії та малювання, мав художній смак і конкурував із місцевими художниками-оформлювачами. Мама, Лавріненко Євдокія Іванівна (1926 р.н.), народилася в Івківцях і, пройшовши справжню школу виживання (її батько був розкуркулений чотири рази і розстріляний у 1937 році у Чигирині), працювала фармацевтом в аптеці, а потім бухгалтером на хлібзаводі. 

Після затопления Мудрівки сім’я переїжджає у Медведівку, де Віктор закінчує середню школу. Найбільше запам’яталось  «бабусине обійстя, глиняні хати під соломою, запах сіна, глини та кізяка, коні, вози, оранка кіньми, молотьба ціпами, перемелювання зерна на борошно у вітряках, що на горі, та випічка житнього хліба у печі на капустяному листку…., а також друзі-дітлахи, якими були обжиті всі довколишні яри, особливо Ціпів яр (на полотні «Ціпів яр весною»(2023)». Збереглися теплі спогади про «походи з бабусею удосвіта до церкви у недільні дні, золотава святковість церковної служби». Отроцтво пройшло на ставках та на берегах Тясминова: безкінечні літні купання, риболовля. Художник згадує: «Думалося, що так буде вічно: вітряки на горбах, польський костел, острів (медведівський Поділ), весною з усіх боків залитий водами Тясмина. Дорослі добиралися в село, а діти в школу на човнах. Але все змінилось. Величезні тясминські плавні з каскадом ставків були осушені, люди зникли, хати попадали, костел перетворився на електромлин…».

У 1976 році Віктор вступає до Київського інженерно-будівельного інституту на архітектурний факультет. Найбільший вплив на формування його особистості мали викладачі О.Я. Боровиков, Ю.Л. Хіміч, В.В. Чепелик. Після закінчення вузу працює архітектором-проектувальником, є автором близько 300 індивідуальних об’єктів житлового та громадського призначення. У 2001 році стає членом Національної спілки архітекторів України.

Але бажання малювати ніколи не полишало, рутинність у роботі архітектора спонукала творчо розвиватись.  У 2007 році Віктор вступає до ЧНУ ім. Б.Хмельницького на факультет образотворчого мистецтва, у 2012 році отримує кваліфікацію художника і диплом бакалавра, а у 2014-му – магістра, викладача образотворчого мистецтва.

Віктор Снісаренко щиро вдячний долі, своїм вчителям та друзям: «У підготовці та становленні мене як художника ключову роль відіграли знані черкаські митці Іван Бондар, Віктор Клименко, Віктор Олексенко – педагоги высокого рівня та величезного досвіду. Значний вплив на мене мала спільна праця на пленерах з Анатолієм Куксовим, Олександром Туренком, Романом Кравчуком. Із вдячністю згадую також дружбу з Віктором Співаком».

Варто наголосити, що творчі задуми Віктора Снісаренка розкриваються насамперед у жанрі пейзажу та натюрморту. Від філігранності та вишуканості натурних форм художник легко переходить до імпресіоністичних експериментів. Його роботи сучасного періоду наповнені енергією свободи, творчого пошуку, легкості і впевненості у трактуванні кольору і форми.

Особливими  є деякі сюжетні картини автора, які присвячені біографічним або історичним подіям, тут художник звертає увагу на те, що у звичному повсякденні око не завжди побачить, але відчує душа. Так, у картині «Весна на хуторі Кресельці» (2016) відтворено не лише мальовничий краєвид неподалік від Мотронинського монастиря, але й місце загибелі головного отамана Холодноярської республіки Василя Чучупаки 18 березня 1920 року у нерівному бою з частинами Червоної Армії часів УНР. Художник зазначає: «Ця людина мені ментально близька, адже він відстоював мою малу Батьківщину». На картині з правого краю ми бачимо пагорбок, де герой загинув, та який згодом було перетворено у невеличкий меморіал. Подія минулого тут наче уплетена у вічність природи, де природа домінує. Але водночас ця місцина виступає як «місце пам’яті», адже у живому спогаді народу тут минуле щодня повертається з забуття. Вислів «знати кожен пагорбок, струмочок, стежку» у вимірі історичної пам’яті набуває більш глибокого значення – природа та історія тут можуть зустрітися. І в цьому немає суперечності. У творах Віктора Снісаренка розкривається можливість такого гармонійного поєднання.

Інколи сприймання його картин схоже на несподіване відкриття, коли постійний пошук сокровенного ідеалу призводить врешті-решт до бачення дива простого буття, яке завжди поряд.

Про автора:

Віктор Снісаренко є членом Національної спілки художників України з 2017 p., учасником майже 50 всеукраїнських виставок та 8 пленерів. Виставка «Коли душа зі світом розмовля…» в музеї «Кобзаря» Т.Г.Шевченка (червень, 2023 р.) – його перша персональна виставка. Поетичними рядками на його полотна відгукнулася Людмила Джулай. Побажаємо Віктору Снісаренку наснаги та творчих успіхів.

Весна на хуторі Кресельці. 2016. Полотно, олія