Мамай у часі культури. Микола Теліженко /артфілософія/
У Черкаському художньому музеї триває виставка «Мамай. Трансформація в часі», присвячена пам’яті Народного художника України Миколи Матвійовича Теліженка. На виставці представлено 115 робіт, серед яких переважають графічні монохромні та поліхромні роботи, витинанки.
Микола Теліженко, як творець нового жанру «витинальної графіки», вивів традицію народного мистецтва за власні межі, у простір руху, динаміки, символічної гри. Його твори сповнені українським історичним контекстом, пробуджують генетичну пам’ять, уяву та почуття. В численних серіях робіт представлено візуальний літопис історії України, де минуле завжди в діалозі з сучасністю («Холодний Яр», «Велесові перевесла», «Трипільські ритми», «Листи з Майдану», «Кіборги», «Туга за Іловайськом», «Від сирени до сирени» тощо).
У складний для України час боротьби з підступним ворогом саме у давньому минулому автор шукає найсильніші обереги. Донька митця Олеся Теліженко на відкритті зазначила, що саме з початком російської агресії проти України у 2014 році батько почав створювати багато робіт з легендарним козаком. Для українців — це особливий, знаковий образ, а Микола Теліженко ще у радянські часи виразив через нього свою любов до України та передчуття незалежності, здійснив справжній подвиг: «Мамай» у центрі міста став першою жовто-блакитною мозаїкою (1988; бульвар Т. Шевченка, 197).
Образ козака Мамая «близький до витоків», у ньому закодовано архаїчні пласти української культури, але в історії він має різні іпостасі. Зазвичай мамаями називають сміливих лицарів-козаків, могутніх характерників, мандрівного бандуриста чи кобзаря. Олександр Найден вбачає у ньому втілення сакрального предка-воїна — сонячного божества. Данило Щербаківський ще у 1913 році сидячих козаків з бандурою порівнював зі зразками арабського, перського, турецького мистецтва. Платон Білецький зводив композиційну схему «мамаїв» до скіфської культури та до монгольського ламаїзму XIII століття, адже монгольські воїни завжди мали при собі зображення буддистських божеств у східній позі.
А ось Яків Затенацький вважав, що образ козака Мамая не є прямим запозиченням, а постав як цілком самобутнє явище української культури, був створений історичними умовами, в яких перебувало тоді степове козацтво. Версію автохтонного походження підтримує Василь Балушок, а Гнат Хоткевич відстежує еволюцію образу бандури — невід’ємного атрибута усіх Мамаїв. Кобзарські думи та пісні здавна були оберегами культури, моралі та української ідентичності.
На думку Станіслава Бушака, в образі козака Мамая відбулася своєрідна канонізація козацтва. Як архетип, Мамай здатний проявлятися у сьогоденні, розкриватися як у минуле, так і у майбутнє, наповнюватися різними сенсами.
Так, на одному з творів Миколи Теліженка у зображенні козака Мамая темперою на дверях впізнаємо Данила Нарбута, який був для художника не лише колегою по цеху, але й другом, однодумцем-філософом.
Як відомо, у XVIII–XIX століттях Мамая зображували скрізь: на дверях, віконницях, скринях, навіть на вуликах. У жартівливих оповіданнях про пригоди сміливого козака формувалася українська сміхова культура (серія «Небилиці про всякі дурниці»), але водночас Мамай — сакральна фігура, його часто можна було побачити на місці ікони святого або у галереї парсун воїнів-захисників, які були дуже шановані в українському суспільстві.
На виставці максимально повно репрезентовано усі іпостасі Мамая. Образ легендарного козака парадоксально поєднує в собі мистецьку витонченість і грубуватий гумор, святе і грішне, філософсько-споглядальне й активно-дійове, войовниче. Але яка ж його риса є визначальною?
Прикметно, що у написах на дереворитах XVIII століття (про які згадували Іван Франко та Пантелеймон Куліш) — «козак — душа правдивая», виділено саме правдивість, не войовничість, хоробрість чи нездоланність. Правдивість, як зазначає Станіслав Бушак, — ключ до образу козака, який трактується не просто як захисник рідної землі, а як оборонець Правди, втіленням якої є сам Господь-Бог. Така правда захищає, а козак-Мамай воскресає знову і знову для остаточної перемоги над ворогами свого народу.
Символічно, що остання робота видатного художника Миколи Теліженка — Мамай. На виставці можна побачити цей незавершений твір, який був задуманий як поліптих, що дозволяє максимально повно розкрити унікальний світ легендарного козака в історичному часі.
Автор залишив нам цю роботу для роздумів. І у цій незавершеності, мабуть, є свій сенс — кожен протягом життя творить свого Мамая. Запрошуємо в музей! Виставку продовжено до 5 травня.