Кафедра філософії, соціальних та політичних наук

Григорій Сковорода – мислитель письменник, педагог, філософія та спосіб життя якого зберігають актуальність у ХХІ столітті. Його роль у становленні української національної культури важко переоцінити. Епітафія «Світ ловив мене та не впіймав» стала однією з найбільш загадкових сентенцій мандрівного  філософа. Називати його «останнім мандрівним дяком», як це пропонували деякі біографи і дослідники, було б несправедливим – ходіння Григорія Сковороди істотно різняться від «бурсацько-дяківського» мандрування. Його подорож насамперед екзистенційна. Це духовна боротьба зі Змієм – вселенським злом, зі «сном душі», темрявою, моральною руїною. На кшталт Героя-лицаря філософ прагнув здобути найвищий духовний скарб та визначив образ української ментальності на кілька століть вперед – якими ми є насправді, якщо долучені до сили духовної вертикалі. Дивовижна інтуїція цілого дозволила випередити час.

Багато скульпторів намагались відтворити його образ. Оскільки не зберіглось прижиттєвого фотозображення чи портрета з натури (лише копії портрету, створеного незадовго до смерті Сковороди, але з пам’яті художника), то скульптори не могли відтворити портретну схожість, авторам доводилось орієнтуватись на своє сприймання й внутрішнє бачення.

Волелюбна і освічена постать Григорія Сковороди надзвичайно цікавила та надихала Івана Кавалерідзе, який формував національну скульптурну школу за сучасним європейським напрямком. Все життя Іван Кавалерідзе розкривав духовний світ мандрівного філософа та втілював його у скульптурах, плакетках та тондо.

Перший пам’ятник за проєктом Кавалерідзе був відкритий 1922 року в Лохвиці Полтавської області до 200-річчя від дня народження Григорія Сковороди. Під час війни монумент, зроблений з бетону, було пошкоджено, але відновлено автором вже у бронзі у 1972 році. В цій роботі Кавалерідзе поєднує історичність, психологічність та життєвість. Скульптор розробив проєкт статуарного пам’ятника з невисоким п’єдесталом саме для того, щоб філософ був ближчим до народу, щоб був поміж людей, як це і було за життя Сковороди. Скульптура зображає гнучку незламну, пружну як лоза фігуру, що ніби готова миттєво зрушити в мандри. Як і у майже всіх зображеннях філософа, у даній композиції були присутні дорожня сумка, книжка, сопілка.

Лохвицький образ Сковороди можна впізнати також у пам’ятнику мандрівному філософу і поету в Києві (1977), що розташований на Контрактовій площі в сквері напроти Києво-Могилянської академії, в якій Григорій Сковорода провів як студент багато років. Тут скульптор прагнув втілити живу думку, її рух у ментальному просторі через деяку статуарність форми.

Іван Кавалерідзе з початку 70-х років створив сім варіантів фігури, погруддя, голови філософа для цього пам’ятника, які пізніше стали окремими скульптурами і які експонуються зараз у різних музеях. Один з перших варіантів скульптури, який був створений у 1972 році, знаходиться в Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе в Києві і суттєво відрізняється від кінцевого результату на Контрактовій площі. Це більш «неформальна», розслаблена, постать філософа, за спиною – торбинка з книгами. Отже скульптор невпинно шукав відповідний образ для вираження основної ідеї твору.

Гіпсове погруддя одного з варіантів пам’ятника Григорію Сковороді (1972) на Контрактовій площі експонується в Черкаському обласному художньому музеї. Скульптуру було передано Дирекцією художніх виставок України в квітні 1973 року. В експозиції представлено майже класичне зображення філософа з чіткими рисами худорлявого обличчя. Саме в цьому варіанті ми можемо побачити ледь помітну посмішку філософа, який любив життя в істині та свободі, втілюючи це світовідчуття в своїй етиці Щастя та філософії Серця. Ця робота, поза сумнівом, один зі скарбів Черкаського обласного художнього музею.

Творчий діалог Івана Кавалерідзе з Григорієм Сковородою, Скульптора з Філософом тривав майже усе життя майстра. Відкривав свої істини, але зміг виразити універсальне, близьке кожному українцю.  Двох майстрів крізь час поєднала критична думка, духовні зусилля у пошуках істини і  щира любов до України.

Пушонкова Оксана