Формула щастя Оксани Одайник
Формула щастя Оксани Одайник
/арт-філософія/
Оксана Одайник добре знана в Україні та за її межами. У сукупності роботи Оксани презентують українську образот
Вражає насичена енергія картин: Оксана працює радісно, ясно, чисто. Щирість виплеску її почуттів часто асоціюють з польотом душі, з музикою, з природними стихіями, з особливим світовідчуттям, яке характеризує повна свобода самовираження.
Оксана Одайник з родини живописців. Батьки: відомий класик вітчизняного малярства Вадим Одайник та Зоя Одайник-Самойленко. Творче середовище, у якому Оксана зростала – атмосфера повної свободи. Разом з батьками Оксана розкривала красу світу у танці, співі, подорожах та спілкуванні з відомими митцями, засвоїла цей особливий дух, що став не лише кодом її творчості, а й філософією життя. Художниця розповідає: «Я виросла в майстерні-студії моїх батьків, тут витає аура тата і мами. Скільки я згадуватиму своїх батьків, стільки вони житимуть далі. Ці прекрасні митці своїм живописом передавали людям свою безмежну любов до життя».
Саме батьки навчили відчувати природу і музику. У Оксани з дитинства збереглися спогади про карпатські пісні, медитативні мотиви яких було покладено у пластичні візії картин.
У фондовій колекції Черкаського обласного художнього музею зберігаються роботи Вадима Одайника, що є досить символічним у вимірі виставки Оксани у Черкасах. Привертає увагу робота Оксани «Пам’яті мого тата – Вадима Одайника» (2023). Це картина-спогад, картина-благословення… Батько пішов з життя рано – у 59 років. Оксана згадує: «…Він ще у дитинстві заклав в мене кольори, які почали відкриватися лише зараз». Тому багато карпатських пейзажів батька і Оксани «перегукуються», як одне натхнення, як одна душа. Дивовижно, наскільки схожі колорити двох картин: «Літня гроза» і «Відлуння», батька і доньки!
Усе творче життя Оксана відкриває абсолютно різні світи, що прослідковується від ретроспективних виставок початку 70-х років ХХ століття і до сьогодення. Якщо 1980-ті роки можна назвати «традиційними пейзажними», то у 90-ті з’являються експресивні знакові полотна, навіяні поїздкою до Франції і близьким знайомством з творчістю Ван Гога. Але після абстрактного періоду художниця знов повертається до вітального пейзажу, натюрморту та квіткових композицій. Цілком очевидним є те, що у творчості Оксани не діють закони хронології. Новий етап творчості завжди визначається з внутрішньої потреби художниці. Вона творить виключно з вияву чистої емоції, безпосередності прояву душевних рухів. Це складна, але натхненна праця. Оксана так описує власний творчий процес: «Кольори наче виймаєш з себе, а потім важливо їх гармонізувати», «Інколи я закінчую і пишу свої картини пальцями, а не пензлем. Розумієте, йде дотик із роботою, емоції – прямо від руки. Так душа диктує».
Оксана проживає свої картини наче музику, наче танець.
Недаремно виражає себе через автентичні голосові імпровізації: вона записала сольний компакт-диск «Українська пісня» в аранжуванні Dollheads.
Недаремно в одному з відеофільмів, присвячених її творчості, ми раптом бачимо танець – коли в процесі творення художниця розкриває образ зокрема через рухи власного тіла.
І це надзвичайно красиво!
Оксана – майстер творчої імпровізації, коли живописна ідея народжується у процесі творення. Звідси – її унікальне вміння зробити твір живим і полісемантичним, де кожна форма має свій внутрішній ритм: або густе мереживо вібруючих мазків, або сонячний відблиск фактурного ліплення… в усьому – реальність, перекладена мовою різних стихій.
Роботи періоду війни, а саме: триптих «Незламні», «Воїн», «Oxana» та ін. містять непереборний оптимізм, віру в добро. Так, неоново-абстрактні полотна триптиху розкривають контексти війни екологічно й обережно. Утім глядач зчитує все: локдаун, тишу після сирени, обстріли, укриття і заспокійливе від мами «Не бійся! Я з тобою». За словами Оксани, реально існуючі куточки міста було перекладено мовою абстракції, так вони набувають більшої мистецької виразності. Триптих «Незламні» тримає увагу музейних відвідувачів, вони бачать більше, проводять паралелі з Мунком, Ван Гогом, Пікассо…
Оксана часто повторює: «Все буде добре!»
Вона створила власну філософію життя: мистецтво жити так, як пише свої картини, та мудрість невпинного втілення добра, його помноження стократ. Усе просто – творіть Добро!
Окремо дякуємо арт-менеджеру Оксани Одайник – Ользі Говді, заслуженому працівнику культури України, директорці Дирекції художніх виставок України за проєкт і можливість побачити виставку в Черкасах.
Про авторку:
Народилася і мешкає у Києві. Закінчила Київський художній інститут за спеціальністю «художник-живописець, педагог» (викладачі: О.М. Лопухов, В.І. Гурін, Т.М. Голембієвська, В.І. Забашта), член НСХУ (1979), народний художник України (2013), доцент (2011).
Твори художниці є в збірках вітчизняних музеїв, в колекціях України та світу.
Документальні фільми: «Живопис Оксани Одайник» (1998), «З любов’ю, Оксана Одайник» (2001) режисерiв Л. Сидорової та Н. Околот; «Музика живопису» (2001), «Мистецтво ХХ ст.» (2002) режисера Л. Черняхової; «З любов’ю до життя» (2010) режисера О. Павлової.