Ірреальний світ Миколи Дзвоника /артфілософія/
Роботи черкаського художника Миколи Дзвоника не залишають нікого байдужим. Його філософські за змістом твори це – вікно в інший світ, або інша картина світу. Починаючи з першої персональної виставки (2012) у Черкаському художньому музеї, осягаємо як цілість галерею образів, які взаємодіють, розкриваються у різних міфологемах та життєвих сценаріях у часі культури.
Микола Дзвоник звертається до сутності людини через відтворення ірреального світу. Реальне та ірреальне у його творах переплетено, художній простір картин є багатошаровим, палімпсестним, охоплює архаїчні, міфологічні, релігійні уявлення, адже, як зазначає Трістан Тондіно, «реальність – це множина».
Микола Дзвоник, спираючись на закони світлотіні та перспективи академічного малярства, відтворює через контрасти вічну боротьбу світла і темряви, добра і зла, життя і смерті. Творчість художника актуалізується особливо під час війни, коли світовідчуття загострюється, екзистенційні запити щодо життя і смерті виходять на перший план.
Можливість побачити картини Миколи Дзвоника у масштабному проєкті була буквально перед війною (відкриття виставки відбулося в Черкаському обласному музеї 3 лютого 2022 року). На глядача чекали сліпці-блукальці, мрійники та мислителі, клоуни, проповідники та звичайні люди праці, – персонажі, які наче мігрували з однієї картини в іншу. Відбулась зустріч з безліччю життєвих світів, і кожен тут знаходив власний унікальний сюжет.
Завдяки наскрізним аналогіям та панорамному мисленню, Дзвоник створює особливий розширений простір, коли один ірреальний світ продовжується в іншому: поглядові відкриваються залаштунки картин, виворіт повсякденності, альтернативні світи. Цей простір дивним чином відтворюється навіть за наявності кількох робіт автора. Аналогії можна відстежити й між двома роботами.
Назви деяких робіт повторюються: «Біля похиленої хвіртки», «Fabula», «Holiday is over», «Тепло Прометея»тощо. Вони оформлюються у певні цикли, де відбувається своєрідне «розкадрування сюжету», його розкриття з різних ракурсів та у різних ситуативних обставинах. Так, Дзвоник може на одній картині відтворити багато персонажів, а на іншій – наблизити одного з них як під збільшуваним склом, розкрити його сутність під іншим кутом зору.
Наскрізними є образи шахової дошки, лабіринту, тріумфальної арки, Колізею. Ми бачимо бутафорні та справжні крила, і, згідно з візуальною логікою творів, поступово вчимося їх розрізняти.
На заходах проєкту «Образ думки», обговорюючи одну з філософських картин Миколи Дзвоника, міркували: «Що там, за похиленою хвірткою?» («Біля похиленої хвіртки»). Помітили, що картина «Темні шиби дідової хати пильно чатують на схід…» (2009) сприймається як продовження картини «Біля похиленої хвіртки» (2010).
Чи було це частиною задуму художника? Чи свідомо він створює цей єдиний ірреальний простір?
Щоб дати відповідь, пригадуємо інтерв’ю та бесіди з художником. Дзвоник має свідому позицію: зображує світ навколо себе, все те, що його оточує,
У творах Миколи Дзвоника все просто: хтось садить дерево, хтось збирає дрова, хтось продає яблука: кожен займається своєю справою. Художник застерігає від амбіцій та раціоналізму, що заважають жити своє, а не чуже життя, уводять від призначення. Найбільше художник засуджує марновірство («Сліпі мисливці»). Автор інколи вдається до іронії й навіть сарказму, але за цим – величезна любов до людини, якій Всевишній дає надію пропри все.
Інколи Дзвоник дає підказки до інтерпретації через назву картини, проте часто автор залишає роботи без назви. Глядач сам наділяє персонажа тією або іншою культурною функцією. Так, у сюжеті картини про політ Ікара до сонця, статист для когось – обиватель, для когось – хроніст. Про Ікара з вуст Дзвоника почули лише коротку фразу: «Він зараз впаде, але він дивиться на небо, він – щасливий».
Тема надії є чи не основною у творчості художника. Утім, грань надії є дуже тонкою, адже у невидимому світі триває битва світлих й темних сил, яка часом здається нерівною. Твори автора – про важку, але незриму роботу Душі, про пошук «золотої середини» між речовою надмірністю буття і порожнечею. Образи води, полум’я свічки, ледь помітного сяйва символізують внутрішнє тепло, силу духу в умовах, які здаються безнадійними, а тому постають дороговказами для глядача.
Ідея духовного відновлення – це ключ до філософії Миколи Дзвоника, яку інколи називають песимістичною. Проте художник лише запитує нас: «Чи є надія?».
Темні шиби дідової хати пильно чатують на схід… (2009)
Біля похиленої хвіртки (2010)
Без назви (2010)