Мистецтво і політика у проєкті Миколи Бабака /артфілософія/
Мистецтво як феномен культури є відображенням політичних та соціальних подій. На перший погляд, мистецтво і політика — це абсолютно різні сфери. Але спробували пошукати спільне: і політика, і мистецтво щось проявляють. Мистецтво проявляє сутність речей, а політика — суспільні процеси. Мистецтво і політику також поєднує символ та його особлива сугестивна сила. Коли символ втрачає значення і зникає — залишається річ. Для мистецтва, яке розкривається у власній живій присутності, це не є проблемою. Але символічне мистецтво звертається до досконалості сенсу та довершеності інтелектуальної гри, що також цінується у політиці. У такому мистецтві домінує ідея.
До світу ідей у своєму проєкті звертається Микола Бабак, народний художник України та колекціонер. У різних серіях його картин у центрі уваги постає людина та її ідентичність. Але чи бачимо ми у творах художника людину досконалу, взірцеву, ідеальну? Ні, часто навпаки, проте художник змушує замислитися, що саме людину робить людиною.
Деякі твори Миколи Бабака містять політичний контекст, проте часто політизуються власне глядачем, як, наприклад, картини «День ненароджених птахів» та «Пора кільцювання», де через естетику сюрреалізму розкривається абсурд раптово зниклого життя. В глядача виникає безліч проєкцій, асоціацій образів цих картин з історичними подіями, адже українська ідентичність формувалася у боротьбі з тоталітаризмом.
Так, твір «Повінь» (із серії «Послання з раю») «ловить» проєкції з різних етапів становлення українського політикуму. А «13 кімнат COVID» — не лише про тяготи самоізоляції, а й про дисциплінарну владу сучасного паноптикону, жертвопринесення, інфантильне й змертвіле в нас самих. Концепти цієї серії розглядаються на різних рівнях глядацької рефлексії: Що відбувається з людиною, яка втрачає свободу внаслідок вимушеного ескапізму? Як швидко вона звикає до звуження зони комфорту? Це пошук істини чи божевільна гра у людину? Автори тандему БМ Бабак-Матвєєв зокрема звертають глядача до ідей постапокаліптичного твору «Лялечки» («Переродження») Джона Віндема та екранізації Джеймса Вейла «Наречена Франкенштейна». Ці посилання містять ключ до ідеологічного складника твору, доповнюють візуальний образ (11-й слайд проєкту) новими сенсами, іронічними натяками, жахливими здогадками. Чи то ось-ось з’явиться метелик з лялечки, чи ми бачимо штучно створеного гомункулуса, у якого відсутня душа? Проблематика соціальної норми, релігійного фанатизму та фашизму є глибшим рівнем розкриття змісту серії.
На проєкті Миколи Бабака серія «Осоння» є, на перший погляд, принципово аполітичною. «Перцепція домінує над концепцією», відбувається занурення у глибинні пласти підсвідомості, архаїчну безструктурність світу, кипіння й застигання субстанцій, первинні знакові системи тощо. Але й тут присутній концепт: всеосяжності архаїки, абсолютизації архетипу землі, мінливості історичної пам’яті та життя окремої людини («Ілюзія старовинного роду», «Без назви»). Світлини висвітлюють темні лакуни минулого, але масштаби забуття вражають. Тут відчувається перегук з другою частиною проєкту «Микола Бабак. Художник. Колекціонер», яку презентовано в Музеї «Кобзаря» Т. Г. Шевченка — виставкою світлин Григорія Шевченка кінця ХІХ – початку XX століття, які мають надзвичайну художньо-історичну цінність та є свідченням пам’яті та зв’язку поколінь.
Зазначимо, що мистецький проєкт «Микола Бабак. Художник. Колекціонер» реалізовано за грантової підтримки Українського культурного фонду (Кураторка — Вероніка Ганечко).
Проєкт в цілому виходить за рамки будь-яких політичних контекстів. Скоріш це — меседж небайдужого до історії та культури свого народу художника. Проте, без гасел і транспарантів, у певному розумінні він є трибуною правди. Про те, ким ми є. І ким можемо стати.
Більше фото за посиланням: http://surl.li/knnmyl