Кафедра філософії, соціальних та політичних наук

В межах проєкту “Паноптикон” Центру філософсько-теологічних досліджень та когнітивної риторики кафедри філософії, соціальних та політичних наук презентуємо есей переможця конкурсу “Філософ і Я” Юрія Кондрашкова (Київський університет інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія»).

Що саме для Вас на екзистенційному рівні означає мати філософію, філософувати і бути філософом/філософинею

Екзистенційна цінність особистої філософії кожної людини надзвичайно зросла з початку війни. У ключі різких і незворотних змін обставин, що завжди супроводжують хід війн, доцільно було б згадати Штегмаєра, його праці, присвячені орієнтуванню у світі. Звісно, вони не вирішують усієї проблематики прийняття людиною чи групою рішень у нових ситуаціях, скоріше, навпаки, лише виявляють її. Проте, саме питання орієнтації стало одним із найактуальніших у зв’язку з війною.

Люди не є однополярними у своїх думках, переконаннях і методах, а також у багатьох інших аспектах, що більшою мірою і призводить суспільство до неоднорідності і, як наслідок, – до розвитку. Теж стосується і особистої філософії життя і, особливо, життя під час війни. Цілком очевидно, що кожен обирає свій шлях, і, що важливо, оскільки мета одна – буквально навчитися розуміти світ, то всі ці шляхи особистої філософії можна, хоч і дуже узагальнено, звести до арістотелівського розділення. Тим не менш, потрібно врахувати одну особливість.   Одні люди обирають для себе науковий шлях, занурюючись у вивчення світу який він є, вивчаючи причини різних явищ і, в зрозумілому сенсі, пірнаючи у первинну філософію. Інші, надають перевагу спостереженням за людьми, суспільством, устроєм держави і аналізом людської діяльності.  Цю категорію  людей можна віднести до практиків, тобто до послідовників практичної філософії. Треті, в рамках мого тлумачення оригінального поділу, — це філософи в народному розумінні, до яких я відношу й себе, про що трохи пізніше. Остання, але аж ніяк не менш важлива когорта людей – це поети, які шукають відповіді до багатьох питань у світі фантазій, конспірології та мистецтві фантастів.

Оскільки це моя власна відповідь, і я відношу себе до людей, до яких прийнято застосовувати словосполучення «філософський світогляд», зосередимося на цьому третьому напрямі особистої філософії.

Щоб зрозуміти передумови, на яких базується моя відповідь, необхідно зробити невеликий відступ від теми. Жиль Дельоз  свої роздуми про історію живопису починає з Єгипту, а саме – з його тактильних барельєфів або «зчеплення ока і руки»,  де фон і фігура знаходяться на одній площині. Починаючи з Стародавньої Греції, тенденція змінюється, фон і фігура розділяються, причому, як нещодавно помітив Євген Кучінов у  публікації «Процвітання vs Просвітництво: розмальовка | ясне чітке насичене», Дельоз пропускає відокремлення тексту від кольорового ієрогліфічного малюнка, від фігури в оптичній перспективі, «літера відокремилася і відійшла від кольору». Греки позбавляються будь-якого символізму в кольорі, руйнуючи його таємничий образ, мислячи колір лише оптично, як метаморфозу світла, текст же взагалі грецькі філософи уявляли безбарвним, а у Платона текст навіть виступає як опозиція світлу. Спроби в такій ситуації писати кольоровими чорнилами не спрацюють, оскільки колір чорнила не є кольором тексту. Кучінов, намагаючись розвинути думки Дельоза, припускає, що «для того, щоб писати кольоровим, потрібно підсумувати історію письма, остаточно знищити старий Єгипет і вручну створити новий».  Я особисто переконаний, що для початку кожен повинен побудувати свій власний Єгипет. Також вважаю, що в такому контексті варто розуміти текст не як літери в певному порядку, як код,  що містить інформацію про знання, а саме, як знання.

Аби пов’язати все описане вище, я підсумую свою відповідь неточним і, можливо,  некоректним, але таким визначенням філософії, яке я люблю. Філософія – це вміння задавати дитячі запитання. У дитинстві все мало для мене свій блиск і особливість, чи то простий кухонний ніж, чи механічно складна машина, травинка чи столітнє дерево. Саме дитячі запитання роблять цей світ на початку життя не те, щоб зрозумілим,  а доступним для розуміння і, як наслідок – цікавим. Відмова від таких запитань робить світ стабільним у поганому сенсі, сірим,  хоча і ближчим до світлих контурів оточуючого  , проте – абсолютно ненасиченим. Тобто дитячі питання далеко не смішні і даремно здаються примітивними, це – один з основних і перших доступних людині інструментів для  занурення у  світ. Дитячі питання – це саме те, що, переростаючи у щось більш «доросле», може наблизити людину до розуміння світу і себе у  ньому. Більш того, саме «дитячі» запитання, на мій погляд, є тим інструментом, за допомогою якого людина може побудувати новий Єгипет, тим самим повернувши знанням колір. Тобто філософія для мене – не що інше, як палітра різноманітних і яскравих фарб, якими я малюю на полотні життя, звісно, в тій частині, куди достаю.