Логотерапія мистецтвом. Перехожий у чарівних світах Віктора Зеліка
Відвідуючи виставку, ми сприймаємо образи цілісно і відповідно до того, що ми називаємо «атмосферою виставки». Ми завжди її відчуваємо. І є наскрізні образи, які мотивом повторюються, переходять з однієї картини в іншу, мерехтять у різних смислових контекстах і ми запитуємо: що це за образ і що він означає для нас? І у незримому діалозі з автором ми дослухаємось до своїх відчуттів. І буває, коли в нас виникають певні забуті переживання – цей образ не залишає нас.
На виставці Віктора Зеліка, який входить у сотню кращих акварелістів світу, ми бачимо міські пейзажі, простір міста, споглядальну тишу якого ми відчуваємо поза урбаністичними швидкостями й шумами наче у позачассі. Тут, як у музиці, багато візуальних мотивів, що варіюються і повторюються. І дивний образ перехожого мандрує з однієї картини в іншу.
Важко сказати, він самотній чи просто вийшов на прогулянку з собакою, він насолоджується тишею і красою міста чи його думки про щось інше – тут кожен може розгледіти проєкцію свого «внутрішнього перехожого». В кожного він свій. Ми не знаємо хто він, звідки і куди йде.
Зазвичай містом безцільно блукають фланери. Фланер – культурна фігура, яка відома ще з 1830-х років ХХ століття та інколи збігається з типом денді. Бальзак, Теофіль Готьє, Шарль Бодлер, Стендаль були фланерами, розкриваючи міський простір як передусім карту власних бажань. Вальтер Беньямін, німецький філософ, вважав фланера «емблемою для буржуа, який замислився над тим, що означає бути цікавим». Фланер спостерігає міське життя, демонструє себе, критикує міські типи, вдихає запах кави з міської кав’ярні, слухає музику, мандрує алеями, бульварами і пасажами, все глибше занурюючись в атмосферу міста. Це особлива естетика.
Проте блукання містом може бути також просторовою метафорою екзистенційного пошуку, який реалізується у міському пейзажі. Тоді той, хто блукає містом втрачає публічність фланерської маски, він прагне самозаглиблення і пізнання власної непублічної індивідуальності. Це його життєва цінність. Він стає перехожим, який існує усупереч вже сучасній ігровій естетиці кемпу. Він обирає не форму, а зміст, справжнє, а не штучне. Якщо життя – театр, то він – актор без обличчя. Але це не означає, що без долі. В його анонімно безликій фігурі – цілий Всесвіт.
Перехожий Віктора Зеліка майже завжди має поряд собаку. Не самотні. Ці двоє нагадують нам про можливість у добу тотальних небезпек і постійного емоційного напруження, цінувати звичайну тиху прогулянку містом.
Виставка триває у Черкаському обласному художньому музеї до 2 жовтня 2022 року.
Оксана Пушонкова
