Богдан Козак: Черкаський національний університет був для мене інтелектуальною колискою
Черкаський національний університет був для мене інтелектуальною колискою. Це була вдача приїхати до Черкас та поступити в університет. Як, мабуть, більшість абітурієнтів, я хотів свободи (від погляду та контролю сім’ї, від тиску шкільного минулого, від багатьох речей). Я відчував себе авантюрником, якій продерся до іншої країни. І хоча по факту це не так, на ментальному рівні все так і було. Я потрапив до чарівного міста, ми його називали Че. Місто Університету, Дніпра й Філософії. Ці три лінії перетнулись саме там.
В Черкасах я став тим, ким я є. Це місто прийняло мене і дозволило розвиватись. У Черкасах мало спокус великих міст, це місце переважно для навчання, творчості та відпочинку. Черкаси прості та приємні.
Університет знаходиться за десять хвилин від Дніпра. До літніх сесій я часто готувався на пляже. Бувало й так, що я брав книгу у бібліотеці та йшов на пляж: читав і купався. Це був час навчання й відпочинку: у навчанні я відпочивав, і відпочинок був для навчання.
В Університеті я набув друзів, які й досі дуже важливі для мене. Я закохувався, страждав і знов закохувався. Я мандрував і впадав у пригоди. Я не шукав, але знайшов себе, так швидко і так вдало, що це може бути предметом заздрощів сторонніх людей.
Окремо хочу сказати про кафедру філософії. В цьому була якась унікальність. У мене були яскраві та дбайливі викладачі. Я сам зараз викладач, працюю у Таврійському національному університеті. І можу високо оцінити професіоналізм і турботу викладачів кафедри філософії. Час від часу я згадую своїх викладачів з любов’ю і вдячністю.
Я згадую будівлю Університету, сходи на п’ятий поверх, кафе, вид з коридорного вікна біля кафедри. Я пам’ятаю кукурікання півника на першій лекції, що придавало шарм казковості. Це був півник з міста Че, міста молодості та Філософії.