Твори-концепти Сергія Радька
Твори-концепти Сергія Радька
/арт-філософія/
Мистецтво – це сакральна гра
Сергій Радько
Сергій Радько – відомий український митець, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості з села Межиріч Черкаської області. Натхненно займається живописом, керамікою і скульптурою, а також він – філософ, поет і кобзар-бандурист (учень Георгія Ткаченка). Сергій багатогранний у творчості, але його особливе захоплення – робота з гончарним колом.
Світогляд Сергія Радька формувався з осмислення природних стихій: «земля і глина це – тіло, з якого твориться теж тіло – глечик, а всередині – вміст. Глина, солома, вода, дерево – матеріал для мистецтва – ми не можемо це не любити». Сергій у своїх інтерв’ю відмічає, що хоча захоплюється живописом з 11-ти років, з глиною у нього складається більш «лагідно і зрозуміло», адже найбільш «природне, доречне й таке відповідне нашій культурі: це – глина».
Уявлення автора про світ свідчить про те, що його надихає простота – гончарний круг та тріада: глечик, горщик, макітра. За словами майстра, «з першого погляду скупий асортимент, але для мене це – безмежна творчість». Сергій вважає, що «найглибшим є те, коли робиш найпростіше – це така медитація, це те, що ніколи не набридає робити».
Можливо таким прагненням до простоти пояснюється, чому у багатьох роботах Сергія Радька форми і постаті спрощені, «сплощені», мінімалістичні. У його знаковій системі поєднуються мотиви архаїки, народної творчості, естетики бойчукістів, навіть «сліди» радянських символів минулого, які у конкретному творі сприймаються одночасно. Зі слів дослідниці Аліси Зіненко, Сергій не проводить свідому паралель у своїй творчості ні з радянським, ні з первісним, ні з народним мистецтвом. Вона помічає цікаву деталь, що для Радька всі портрети, незалежно від того, чи це кераміка, чи живопис, чи графіка – це прообрази реальних людей: «глечик – це портрет, фігура – це портрет. Фігура – це глечик, це такий посудний портрет» А. Зіненко. Інтерв’ю з Сергієм Радько [Текст] 15.08.2015. Таким чином С. Радько у своїй творчості повністю антропоморфізує світ, як це робили наші далекі пращури.
Цікаво, що архаїчні скульптури Сергія Радька буває «втікають» від осмислення, але все-одно ми одразу ідентифікуємо твір як український. Як бачимо, Сергій Радько сформував власну філософію народного мистецтва: воно не є чимось спрощеним, навпаки, у ньому присутні справжня глибина і багатошаровість. Як зазначає сам автор, «народне мистецтво – це ключик до філософії правди, її найглибші коди заховані в неусвідомленому мистецтві наших пращурів і ці коди дуже монументальні, і дуже змістовні».
Як художник-філософ Сергій Радько генерує складні концепти. Один з них втілено у монументальній роботі «Трисуття» (2012). За давніми уявленнями трійцю складала Яв-Нав-Прав – триєдність життєвого космосу. А у 2022 році Сергій відтворив як своєрідний візуальний парафраз монументальну скульптуру «Давида» Мікеланджело у розмірі оригіналу – 5 м 17 см. Автор зазначає: «Алегорія цього образу прозора. Давид, заклавши в пращу камінь, уцілив Голіафа. По суті, юнак, пастух Давид, що потім став царем, переміг цього нездоланного ворога, якого всі боялися. Україна значно поступається росії за розмірами, кількістю населення й економічно. Але ж ми віримо в Перемогу! Я впевнений, що ця алегорія з образом Давида спрацює!»
Сергій Радько – Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України. Учасник і лауреат І, ІІ, ІІІ Всеукраїнських симпозіумів монументальної кераміки в Опішному. Митець навчався у Республіканській художній середній школі імені Т. Шевченка у Києві, згодом – у Львівській академії мистецтв. Працював викладачем гончарства у Колегіумі мистецтв в Опішні та у Канівському училищі культури та мистецтв. Бере участь у виставках, конкурсах і мистецьких проєктах з 1997 року. Нині займається живописом, керамікою, скульптурою. Має значний пленерний досвід як в Україні, так і за кордоном.
Місця зберігання творів: Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара», музейні й приватні колекції України та інших держав.